Читать «Сто років тому вперед» онлайн - страница 2
Кир Буличов
— Яка сьогодні буде погода? — запитала Аліса в телеінформатора.
Екран телеінформатора засвітився, і на ньому з’явилася дикторка Ніна. Вона всміхнулась Алісі й сказала:
— Сьогодні буде ясний і свіжий день. Вітрець уляжеться над полудень, але спечно не стане. Дві великі хмари йдуть до Москви від Ярославля. Та їх, напевно, зупинять у Переяславлі-Залеському, щоб полити овочі. Купатися сьогодні ще не варто, вода досить холодна. Дякую за увагу.
— І я дякую, — мовила Аліса.
Вона чудово знала, що Ніна говорить не насправді — це запис, і кожен може ввімкнути його і прослухати точнісінько такі ж слова, — та все-таки Алісі хотілось вірити, що Ніна розказала про погоду саме для неї.
Робот підігрів манну кашу й присів поруч з Алісою. Він підпер пластиковою рукою свою пластикову голову й уважно дивився Алісі в рот.
— Добра каша, — похвалила Аліса. — Майже зовсім нема грудочок.
— Дякую, — зрадів робот. — Ви не підете сьогодні до школи?
— Ні, у мене вже канікули, — сказала Аліса. — Роби своє. Я сама зі столу приберу.
— Гаразд, я тоді почищу медаль за взяття Базарджика, — згодився робот.
— Але ж ти її вчора чистив!
— Я трішки залишив на сьогодні.
Робот пішов. Аліса допила какао, зібрала посуд і віднесла його в автомийку. Потім зайшла в батьків кабінет і причинила за собою двері. Де ж мієлофон, про який писав батько?
Мієлофон висів на стіні. В сірому футлярі, на ремінці, він скидався на кінокамеру. Аліса стала на стілець і зняла апарат. Тепер можна йти до дельфінів.
Двері поволі відчинилися, і до кімнати втиснувся марсіянський богомол. Він був зовсім ручний і лагідний. Спочатку, коли перших богомолів привезли з Марса, дехто з людей їх боявся, та богомоли виявилися слухняними й корисйими в домашньому господарстві. Наприклад, вони могли лущити горіхи своїми твердими щелепами. А крім того, богомоли полюбляли жонглювати різними предметами й уміли довго стояти на одній нозі.
— Ой, я аж злякалася! — сказала Аліса богомолу. — Хіба можна входити без стуку?
Богомол стулився, як складана лінійка, і поліз під стіл. Переживати. Він вважав, що Аліса не мала рації.
Аліса ввімкнула відеофон і зателефонувала Берті Максимівні. Та сиділа в кріслі й читала товсту книжку. На Берті була зелена перука “північна русалка” і зелені лускоподібні рейтузи.
— Добридень, колего, — привіталася Берта до Аліси. — Що нового?
— У мене канікули почалися, — сказала Аліса. — Як себе почуває Руслан?
— Краще. Вчора прилітав лікар із Чорноморського центру й сказав, що надвечір усе буде гаразд. Він, напевно, об’ївся тріски. До речі, дівчинко моя, ти не розмовляла зі своїм батьком?
— Розмовляла. Та ви ж знаєте, Берто Максимівно, як він ставиться до нашої проблеми.
— Отже, вони не дадуть апаратури?
— Тато сказав, що Чорноморський інститут дельфінознавства одержить апарат, коли до нього дійде черга.
Алісі так і кортіло признатися, що апарат у неї в руках. Проте вона чудово розуміла, що Берта — людина ненадійна. Вона розтрубить на всю Москву, що дістала мієлофон, і, навіть коли нічого не вийде, казатиме, що вийшло.