Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 25

Гі де Мопассан

— Скажіть, віконте, чи чули ви про Сонуа де Варфлер? їхній старший син Гонтран одружився з панною де Кург сіль, з родини Курсіль-Курвіль, а молодший — з однією з моїх кузин, панною де ля Рош-Обер, родичкою Крізанжів. Так оцей пан де Крізанж був близьким другом мого батька і, мабуть, знав і вашого.

— Так, пані. Це ж той де Крізанж, який емігрував і син якого розорився?

— Він самий. Він просив руки моєї тітки після смерті її чоловіка, графа д’Еретрі; але вона не захотіла одружитися з ним, бо він нюхав табаку. А чи не знаєте ви, до речі, що сталося з Вілуазами? Незабаром після свого розорення, коло 1813 року, вони покинули Турен і Оселилися в Оверні, і відтоді я про них більше нічого не чула.

— Здається, старий маркіз помер, упавши з коня, пані, одна його дочка одружена з якимсь англійцем, а друга з комерсантом Бассолем, дуже багатим; кажуть, що він спокусив її.

Зринали імена, чуті ще в дитинстві в розмовах старих родичів. І шлюби цих чужих родин набували для них важливості великих громадських подій. Вони так говорили про людей, яких ніколи не бачили, ніби добре знали їх; а ті люди, десь в іншому краї, так само говорили про них; і вони здалека почували, що близькі між собою майже як друзі, як родичі, через саму тільки належність до того самого класу, до тієї самої касти та через благородство своєї крові.

Барон, бувши відлюдної вдачі та виховання, що не мало нічого спільного з віруваннями та забобонами світських людей його кола, зовсім не знав навколишнього панства; він запитав віконта про сусідів.

Пан де Ламар відповів: «О, в нашій окрузі мало аристократів», — таким тоном, ніби він казав, що на узбережжі мало кроликів, і з’ясував це докладніше. Тільки три родини жило в сусідстві: маркіз де Кутельє, щось ніби голова нормандської аристократії; віконт і віконтеса де Брізвіль, сімейство високого роду, але досить відлюдькувате, та ще граф де Фурвіль, якесь страховище, що ніби примушував страшенно страждати свою дружину і жив мисливцем у своєму замку Ла Врійєт, збудованому на березі ставка.

Кілька вискочок, що труться серед них, купили собі маєтки тут і там, але віконт їх не знає.

Нарешті віконт попрощався, і його останній погляд був звернутий до Жанни, так ніби він окремо прощався з нею, щиріше і ніжніше.

Баронеса визнала його чарівним і, головне, цілком світською людиною. Татусь відповів:

— Авжеж, певна річ, це дуже добре вихований хлопець.

Наступного тижня його запросили обідати. З того часу

він почаа бувати регулярно.

Найчастіше він приходив коло четвертої години дня, йшов до матусі в «її алею» і пропонував їй руку, щоб допомогти у «її моціоні». Якщо Жанна була вдома, вона підтримувала баронесу з другого боку, і вони втрьох поволі безперестанку ходили туди й сюди, з краю в край великої, рівної алеї. Він майже не розмовляв з дівчиною. Але його чорно-оксамитові очі часто зустрічались із схожими на синій агат очима Жанни.