Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 19

Десь пролунав тонкий крик пташки. З листя дерев полинуло щебетання, спочатку боязке, далі сміливіше, потім воно забриніло, задзвеніло й покотилося з гілки на гілку, з дерева на дерево.

Жанна враз відчула круг себе світло; і, підвівши похиле

ну на руки голову, заплющила очі, засліплена блиском світання.

Гора пурпурових хмар з-за старої великої тополевої алеї кидала криваві відблиски на розбуджену землю.

І поволі, розриваючи блискучі хмари, проймаючи вогнем дерева, рослини, океан, увесь обрій, зійшов неосяжний, пломенистий диск.

Жанна відчула, що божеволіє від щастя. Нестримна радість, безмежне зворушення перед величністю природи затопили її розчулене серце. Це її сонце! її світанок! Початок її життя! Світанок її надій! Вона простягла руки до променистого простору, немов бажаючи обняти сонце; їй хотілося сказати, крикнути щось таке надзвичайне, як світання цього дня, але вона стояла нерухома в своєму безсилому екстазі. Тоді, схилившись на руки чолом, відчула повінь сліз в очах і заплакала від щастя.

Коли ж підвела голову, пишні барви новонародженого дня вже зникли. Вона відчула себе умиротвореною, трохи стомленою і ніби змерзлою. Не зачиняючи вікна, простяг-лась на ліжку, помріяла ще кілька хвилин і заснула так міцно, що о восьмій годині не почула, як кликав її батько, а прокинулась тільки тоді, коли він увійшов до кімнати.

Він хотів показати їй заново відремонтований замок, її замок.

Фасад з боку маєтку був відділений від шляху широким двором, обсадженим яблунями. Цей шлях, що зветься путівцем, пролягаючи між селянськими огорожами, виходив за півмилі на великий шлях із Гавра на Фекан.

Від дерев’яної огорожі до ганку вела рівна алея. Надвірні будівлі, маленькі служби з морського каменю, криті соломою, низкою стояли обабіч двору вздовж канав двох ферм.

Стріхи були перекриті наново, дерев’яні частини полагоджені, стіни обмазані, кімнати обклеєні новими шпалерами, і все всередині пофарбовано. І на старому збляклому будинку, мов плями, вирізнялись свіжі срібно-білі віконниці та нове тинькування.

Другий фасад дивився поверх гаю та покручених в’язів на море, куди виходило й одне з вікон Жанни.

Жанна під руку з бароном обійшла все, не минаЮчи жодного куточка; потім вони поволі пройшли довгими алеями тополь, що оточували так званий парк. Попід деревами росла трава, розстилаючись зеленим килимом. У кінці парку був чудовий гайок — вузькі покручені стежки, розділені зеленим листям, схрещувались, переплітались. Несподівано вискочив заєць, налякавши дівчину, потім переплигнув схил і шугнув у приморський очерет, до кручі.

Після сніданку, коли пані Аделаїда, ще й досі зморена, оповістила, що вона спочиватиме, барон запропонував Жанні спуститись до Іпора.

Вони пройшли спочатку через сільце Етуван, що було недалеко від замку. Троє селян привіталися, ніби знали їх давним-давно.

Вони увійшли в ліс, що спускався до моря по схилу нокрученої долини.

Незабаром показалось селище Іпор. Жінки, що латали своє лахміття, сидячи на порогах хат, дивились їм услід. (Інадиста вулиця із струмком посередині й купами сміття вздовж дворів видихала гострий запах ропи. Побурілі сіті, в яких, мов срібні монети, блищала ще луска, сушились Проти дверей халуп, звідки тхнуло важким духом численної, збитої в одній хаті родини.