Читать «Діви ночі» онлайн - страница 16
Юрій Павлович Винничук
— Ти був там? — питаю курдупля, усім виглядом даючи зрозуміти, як це мені приємно. — Так. Я сидів у машині і все бачив. Ти молодець… Муровий з тебе хлоп… Але закон є закон. За так — печений слимак. А тут платити треба… І доки ти збираєшся зі своїми сюсями у нас гастролювати?
— Недовго. Може, кілька днів. Ми ж відпочиваємо.
— О’кей! За два тижні в мене важлива акція. Позичиш своїх людей. Авта я дам.
Отже він мене має за людину, яка перебуває в постійних контактах з циганами.
— Де акція? — спитав я діловито.
— У Малехові. Є там одна справа…
— А точніше?
— Ну тобі вже відразу весь план опиши, карту розстели! Розкажи, покажи, дай помацати. Не переживай, діло не важке.
— Вісім чоловік буде досить?
— Може бути… — І несподівано: — Соску хочеш?
— Ні, дякую.
— Шара! Тільки для тебе.
– Іншим разом.
— Ну, ти не встидайся. Підходь, коли що. Ми тепер кумплі, нє?
— Я бачу, ти знаєш Надю?
— Я всіх знаю. Але Надя — динамо. Лишися того ровера. Пацанка ще. А пацанки, чувак, це велике западло. Маєш на чому записати? Нє? То запам’ятай — велике западло! А дина містки — це западло в квадраті.
Хто такі динамістки, знав кожен кавалєр, бо не раз і не два мусив ставати жертвою їхніх хитрощів. Динамістки були особливим типом панянок, які проводили час у кнайпах. Вони могли з успіхом фліртувати, затискатися в танцях до млосного закочування очей, дозволяли себе цьомкати в щічку і хляли у неймовірних дозах шампанське та кольорові коктейлі, але по забаві обов’язково «робили капці» — по-англійськи прощались і фертик. А якщо їм не вдавалося «робити капці» у кнайпі, то доводилося, бідачкам, таки вести клієнтів на «крапку», яка виявлялася звичайною львівською прохідною брамою. Такі номери приходили зазвичай з туристами. Інколи динамістку можна було здибати і з ліхтариком під оком, але ніщо не могло спинити нестримного потягу гуляти на всю губу і котитися від кнайпи по кнайпи в пошуках нових пригод. Крутити динамо — було і стилем життя. Найцікавіші прокрутки ставали легендою і передавалися з уст в уста.
— А давай привітаємо Надю, — запропонував я.
— Ти серйозно? — відчутно отетерів Франьо. — Гм… Ну, давай.
Ми взяли в барі по дві пляшки шампанського і повалили до столу уродинниці. Компанія нас зустріла радісним галасом, але всі вже були добряче п’яні. Надя, уся в квітучих рум’янцях, заходилася підсовувати нам тарілки. Я їв її очима, вона мені виглядала на таку, що з нею можна забутися на тривалий час. За тих півроку, відколи я повернувся з війська, я задовольняв свої статеві потреби без жодної системи. Дівчина, яка мене чекала з армії, зробила аборт за мої гроші, хоч я й не мав певності в своєму гріху. Називається — підзалетів. Це мене гнітило. Понадто я не був певен і в тому, чи вона справді робила аборт. Бо ті золоті кульчики, які з’явилися в неї після аборту, спонукали мене до глибоких роздумів. А так хотілося чистого і п’янкого кохання! Надя пашіла здоров’ям і непідробною сексуальністю. Динамо? Ну й нехай. На всяке динамо є свій кардан. Це все одно, що мати справу з необ’їждженою кобилицею. Головне — витримка. Зате потім — небо в алмазах!