Читать «Момо» онлайн - страница 5

Отак уміла слухати Момо!

Якось до неї в амфітеатр прийшло двоє чоловіків, що на смерть посварилися і не хотіли більше один з одним розмовляти, дарма що були сусіди.

Люди порадили їм піти до Момо, бо не подоба сусідам жити ворогами. Обидва спершу не хотіли, та врешті-таки згодилися.

І ось тепер вони сиділи в амфітеатрі мовчазні й ненависні один до одного, кожен відсунувшись аж на краєчок кам'яної лави, і похмуро дивилися в землю.

Один був муляр, той, що вимурував у «господі» Момо грубку і намалював прегарні квіти. Він звався Нікола і був дужий чолов'яга з чорними закрученими вусами. Другого звали Ніно. Цей був худорлявий і здавався завжди втомленим. Він орендував невеличку пивницю на околиці міста, де здебільшого сиділо двоє-троє літніх чоловіків, випиваючи за цілісінький вечір однісіньку скляночку вина й згадуючи минуле. Ніно і його огрядна жінка також були друзі Момо й не раз приносили їй попоїсти чогось смачненького.

Коли Момо помітила, що обидва посердилися, вона спочатку вагалася, до кого підійти першого. Щоб не образити нікого, дівчинка нарешті примостилась на краєчку кам'яної лави, якраз посередині між обома, і поглядала то на того, то на того, чекаючи, що ж воно буде. На деякі речі потрібен час, а час - то було єдине багатство Момо.

Довго просиділи чоловіки, а тоді Нікола раптом підвівся і сказав:

- Я піду. Прийшов я сюди з доброї волі. Але ти ж бачиш, Момо, як він затявся. Чого ж мені довше ждати? - І справді повернувся, щоб іти.

- Атож, забирайся! - гукнув йому навздогінці Ніно. - Тобі не було чого сюди й приходити! Я ж однаково не помирюся із злочинцем!

Нікола рвучко обернувся, почервонівши з гніву, мов індик.

- Це хто злочинець? - спитав він, вертаючись. - Ну-бо, скажи ще раз!

- Та скільки завгодно! - крикнув Ніно. - Гадаєш, коли ти дужий і нахабний, то ніхто не скаже тобі правди в вічі? То ось я, я тобі скажу! Тобі й усім, кому кортить почути! Що ж, іди сюди, йди вбий мене, ти ж колись уже збирався!

- І добре зробив би! - ревнув Нікола, стиснувши кулаки. - Бачиш, Момо, як він бреше й ганьбить мене! А я ж його тільки за барки взяв та вкинув у рівчак за його корчмою! Там і пацюкові по коліна! - І, знов обернувшись до Ніно, гукнув:- Шкода, що ти й досі ще живий!

Якийсь час між обома точилася запекла сварка. Момо ніяк добрати не могла, за що вони, власне, сваряться й чому так ненавидять один одного. Та поступово з'ясувалося: Нікола зняв це осудовисько тому, що Ніно колись дав йому при гостях ляпаса.

Бо перед тим Нікола намагався перебити в пивниці Ніно увесь посуд.

- Та це взагалі брехня-обурено боронився Нікола. - Я однісінького кухля брязнув об стіну, а він і так був тріснутий!