Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 45

— Так.

Деймон-метелик жінки здійнявся у повітря, пурхаючи туди-сюди, а потім підлетів ближче до жінки й сказав їй щось, після чого Адель запропонувала:

— Пішли до вікна.

Це було улюблене місце Ліри; вікна виходили на річку, і в цей час вогні вздовж південного берега переливалися, як діаманти, зі своїм відображенням у темній воді припливу. Буксир тягнув довгу лінію барж угору за течією.

Адель Стармінстер присіла, прибираючи диванні подушки, щоб залишити місце поряд із собою.

— Професор Докер сказав, що ти якось пов'язана з пані Кольтер?

— Так.

— Як саме? Ти ж не її дочка або якась родичка? Напевне, я знала б…

— Ні, — відповіла Ліра. — Звичайно ж, ні. Я її особистий асистент.

— Особистий асистент? Ти, здається, замолода для цього, чи не так? Я думала, ви якісь родичі чи щось таке. Яка вона?

— Вона дуже розумна, — відповіла Ліра. До цього вечора вона б розповіла набагато більше, але дещо змінилося.

— Так, але щось більш особисте, — наполягала Адель Стармінстер. — Вона дружня, нетерпляча чи яка? Ти живеш тут із нею? Яка вона в особистому житті?

— Вона дуже гарна, — флегматично відповіла Ліра.

— Чим ви займаєтеся? Як ти їй допомагаєш?

— Я роблю розрахунки і все таке інше. Як у навігації.

— А, зрозуміло… А звідки ти приїхала? Нагадай, як тебе звати?

— Ліра. Я із Оксфорда.

— Чому пані Кольтер взяла тебе…

Раптом вона зупинилася, тому що сама пані Кольтер стояла поряд із ними. Те, як Адель Стармінстер глянула на хазяйку, і те, як стривожено пурхав її деймон, виказало Лірі, що ця молода жінка зовсім не мусила бути на цій вечірці.

— Я не знаю вашого імені, — сказала пані Кольтер дуже тихо, — але я з'ясую це через п'ять хвилин, і ви вже ніколи не будете журналісткою. А тепер тихо підніміться, без скандалу, і йдіть. Я мушу додати, що той, хто вас прислав сюди, ким би він не був, також постраждає.

Здавалося, пані Кольтер була заряджена якоюсь аніба-ричною силою. Вона навіть пахтіла по-іншому: гарячий запах, схожий на розпечений метал, линув від її тіла. Ліра відчувала щось таке вже раніше, але зараз вона бачила, як це спрямовано на іншу людину. Бідолашна Адель Стар-мінстер не мала сили протистояти. її деймон упав їй на плече, хлопнув своїми прекрасними крилами раз чи двічі й знепритомнів. Здавалося, що й сама жінка ледь трималася на ногах. Рухаючись якось незграбно, вона протиснулася крізь гомінкий натовп гостей, які голосно розмовляли, і вийшла з вітальні. їй довелося однією рукою підтримувати свого непритомного деймона.

— Ну? — обернулася пані Кольтер до Ліри.

— Я не розповіла їй нічого важливого, — відповіла Ліра.

— Про що вона питала?

— Лише про те, що я роблю, хто я і все таке інше. Говорячи це, Ліра помітила, що пані Кольтер була сама,

без свого деймона. Як це могло бути? Але за мить золотава мавпа з'явилася біля неї, і, простягнувши руки, жінка підхопила її і посадила собі на плече. Вона знову виглядала невимушеною.

— Якщо ти знову натрапиш на когось, хто явно не був запрошений, моя люба, будь ласка, знайди мене, добре?

Гарячий металевий запах зникав. Мабуть, він лише примарився Лірі. Вона знову відчувала парфуми пані Кольтер, троянди, запах сигарки та пахощі інших жінок. Пані Коль-тер посміхнулася Лірі, ніби говорячи: