Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 194

— Відьми! — крикнув ведмідь, на чий голос Ліра обернулася з радістю та полегшенням.

Але важка морда штовхнула її вперед, від чого у неї перехопило подих, і вона стояла, задихаючись та тремтячи, й дивилася на зелене перо стріли, яке стирчало на місці, де вона щойно стояла. Наконечник та древко були глибоко встромлені в сніг.

«Неможливо!» — подумала вона з слабкістю, але це була правда, тому що інша стріла дзенькнула об обладунки Йорика, який стояв над нею. Це були відьми не Серафіни Пеккала — вони були з іншого клану. Вони кружляли над ними, близько дюжини, знижуючись, щоб вистрілити, та злітаючи знову вгору. Ліра лаялася всіма словами, які знала.

Йорик Бернісон віддавав чіткі накази. Було видно, що ведмеді знають, як вести бій з відьмами, оскільки вони одразу зайняли оборонну позицію, а відьми продовжували наступати. Вони могли точно влучити лише з близької відстані, щоб не марнувати стріл, вони знижувалися, стріляли з найнижчої точки польоту та знову злітали. Але коли вони були низько, а їхні руки були зайняти луком та стрілою, вони ставали вразливими, і ведмеді хапали їх своїми могутніми лапами. Безліч з них впали і загинули.

Ліра заховалася за каменем, спостерігаючи за польотом відьом. Декілька пострілів у неї — усі мимо. А потім Ліра, дивлячись у небо, побачила, що більшість відьом спочатку розлетілися на різні боки, а потім повернули назад.

Але якщо вона і відчула полегшення, воно не тривало надто довго. У тому напрямку, куди вони вирушили, вона побачила багато інших відьом, які приєднувалися до попередніх. І в повітрі поряд з ними з'явилися мерехтливі вогники; на просторах Свольбарда, під сяючою Авророю вона почула звук, від якого її охопив жах. Це було різке гуркотіння газового двигуна: наближався цепелін пані Кольтер з її військом на борту.

Йорик проричав наказ, і ведмеді зайняли іншу позицію. У похмурому блиску неба Ліра спостерігала, як вони швидко встановлювали вогнемет. Авангард відьом також побачив їх і почав поливати дощем із стріл, але ведмеді довірили своїм обладункам і продовжували швидко працювати, лаштуючи свій апарат — величезний важіль, зведений вгору під кутом, чашу — ярд у діаметрі — та глибокий залізний котел, із якого клубочився дим і пара.

Поки вона дивилася, розгорілося яскраве полум'я, і декілька ведмедів взялися до звичної справи. Двоє з них відтягай довгий важіль вогнемета, інший загріб повну чашу вогню, і за наказом вони відпустили її, жбурляючи розжарену сірку в темне небо.

Над ними було так багато відьом, що з першого ж удару на землю впали троє з них, охоплені полум'ям, але справжньою мішенню був цепелін. Пілот, мабуть, ніколи раніше не бачив вогнемета чи недооцінив його силу, тому що він продовжував летіти вперед на ведмедів, не набираючи висоти й не намагаючись змінити напрямок.