Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 12

— Але що…

— …ледве людська…

— …це було…

— …що з ним сталося?

Голос Ректора заглушив решту інших.

— Лорде Ізраель, що, заради Бога, ви принесли сюди?

— Це голова Станіслава Грумана, — почувся голос лорда Ізраеля.

Крізь гомін голосів Ліра чула, як хтось протупотів до дверей і вийшов, болісно стогнучи. Шкода, вона не бачила, на що вони дивилися.

Лорд Ізраель сказав:

— Я знайшов його тіло в льодах Свольбарда. Голову залишили його вбивці. Ви можете побачити характерне скальпування. Ви повинні бути знайомі з цим, проректоре.

Голос старого був упевнений, коли він сказав:

— Я бачив, таке роблять татари. Цією технікою володіють аборигени Сибіру і тунгуси. Звідси, зрозуміло, вона поширилася на землі скролінгів, хоч мені здається, зараз вона заборонена в Новій Данії. Дозвольте подивитися ближче, лорде Ізраель?

Після паузи він знову заговорив:

— Я погано бачу, і брудний лід заважає, але, здається, зверху на черепі діра. Я маю рацію?

— Так.

— Трепанація?

— Точно.

Це викликало схвильований гомін. Ректор відійшов, і Ліра знову все бачила. Старий проректор у світлі проектора підніс ближче до очей важкий шматок льоду. Ліра бачила предмет всередині: скривавлена маса, у якій ледь можна було впізнати людську голову. Пантелеймон пурхав поблизу, його страх передався і їй.

— Тс-с, — прошепотіла вона. — Слухай.

— Колись доктор Груман був ученим цього коледжу, — зворушено сказав декан.

— Потрапити до татар…

— Але ця Далека Північ?

— Вони, мабуть, проникли далі, ніж будь-хто міг уявити!

— Чи правильно я почув, що ви знайшли це біля Своль-барда? — запитав декан.

— Так.

— Отже, слід розуміти, що panserbjome мали щось зробити з цим?

Ліра не зрозуміла цього слова, але вчені явно знали, про що йдеться.

— Неможливо, — твердо сказав касінгтонознавець. — Вони б ніколи так не вчинили.

— Тоді ви не знаєте Йофура Рекнісона, — відповів професор, який вивчав Пальмеріана і сам був у декількох експедиціях в Арктиці. — Мене б зовсім не здивувало, що він скальпує людей на татарський манер.

Ліра знову подивилась на свого дядька, який спостерігав за вченими з якимсь сардонічним задоволенням і мовчав.

— Хто такий Йофур Рекнісон? — спитав хтось.

— Король Свольбарда, — відповів пальмеріанозна-вець. — Так, справді, один із panserbjorne. Він радше узурпатор — обманом захопив трон. Але це могутня постать, в жодному разі не дурень, незважаючи на його безглузду претензійність — будувати палац з імпортного мармуру, щоб заснувати так званий університет…

— Для кого? Для ведмедів? — сказав хтось, і всі засміялися.

Але пальмеріанознавець продовжував:

— Тому я кажу, що Йофур Рекнісон міг зробити це з Гурманом. Водночас він міг хитро змінити свою поведінку, якщо йому потрібне просування по службі.

— А ви знаєте, як це, правда, Трелані? — спитав декан уїдливо.

— Так і є. А знаєте, чого він хоче найбільше? Навіть більше, ніж здобути науковий ступінь? Він хоче деймона! Вигадайте спосіб знайти йому деймона, і він зробить для вас все що завгодно.