Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 95
Яан Яанович Раннап
Дві третини репортажу вже лишилися позаду, і тут на обличчя репортера-режисера-майстра по звуковому фону лягла тінь стурбованості. «Ціп-ціп-ціп! — почулося від будинку.— Ціпоньки-ціпоньки!» Цей дзвінкий голос належить сестрі Таммекянда, він усе ближчає. Скоро в мікрофон потрапить те, що зовсім не годиться для робочого шуму будови.
Таммекянд подумки побажав, аби негайно повиздихали усі кури на світі. Він схопився за мотузку, що тяглася до стосу дров, складених під стіною. Зрештою, так було й задумано: у певний момент смикнути за мотузку, щоб дрова завалилися. На будові під час їхнього останнього візиту впав невеличкий цегляний перестінок. Сухі березові полінця впадуть із таким самим гуркотом.
А сестрин голос усе наближається, ось вона завела своє «ціп-ціп» іще голосніше, і репортер-звукорежисер смикнув за мотузку. Він сподівався порятувати цим свій репортаж. Та в наступну мить відчинилися рипучі двері, й сестра, притискаючи до себе сито з кормом, гукнула з порога просто в промову бригадира: «Ціп-ціп-ціп! Куди цей клятий півень одвів курей?»
Усе пропало! Ще й дрова зайвий раз доведеться складати.
Дев'ята спроба теж не увінчалася успіхом: Таммекянд так човгав ногою по стружці, що ненароком зачепив шнур і висмикнув штепсель з розетки. А вилаяв за це Юхана: чого той, мовляв, не стежив за шнуром.
Після короткого перепочинку вони починають усе вдесяте. Цього разу обійшлося. До того ж Юхан уже геть захрип і почав говорити натуральним бригадировим голосом — без усяких на те зусиль. Дрова теж добряче гуркнули і саме вчасно. Та й усе інше було, як слід. Репортаж готовий — увесь, повністю. Не треба більше різати стрічку ножицями і клеїти її ацетоном.
«Кінець — ділу вінець!» — полегшено зітхає Таммекянд, витираючи піт. Юхан втирається мовчки й подумки дивується упертості свого друга. Адже сам він напевне давно все покинув би.
До батьківських зборів Таммекянд іще про всяк випадок налаштував електричну машинку зі скляними дисками. Коли йому здавалося, що голос бригадира теслярів у якийсь момент ставав надто хлоп'ячим, Таммекянд крутив машинку, між мідними кульками спалахували електричні розряди, і в динаміку чувся оглушливий тріск. Але це було вже зайвим. У неділю тріщало в динаміках і без того, бо неподалік від школи — молочарня, і там кипіла робота.
— Дідько б узяв тих сироварів з їхніми електродвигунами! — гнівався бригадир Пааберітс, який повернувся з Талліна, щоб послухати свою бесіду з юним репортером.
Усе йде чудово, як і запевняв Таммекянд. От тільки дивно, що друзі не відчувають від того особливих радощів. Надто багатьох сил і хвилювань коштувало це їм. А чи варто було?
Юхан усе ж таки вважає, що бодай маленька користь від того є. Таммекянд уже не вихваляється, уже нікому не торочить, як він ходив до Будинку радіо, і що йому там казали, і що казав він...
Та чи така вже й маленька ця користь?
Агітбригада на лижах
