1. На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.Ой що ж це вчинили пандави, а чи каурави?2. Дурйодгана бачить: пандави до бою готові.До свого наставника він підійшов і промовив:3. «Учителю, глянь: нас війська облягли, ніби тучі.Привів їх сюди син Друпади — кмітливий твій учень.4. В них воїни — Арджуні рівня, тугі у них луки.Вірата, Юдгана — знавці бойової науки.5. Дивись, Чекітана і Кеші стоять у долині,Пуруджіт і Шайб’я — мов тури в подобі людини.6. Міцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа — дивися! —Ну хто може стримати їх бойові колісниці!7. І наших найкращих звитяжців, готових до січі,Тобі поіменно назву, о народжений двічі:8. Ти, вчителю, Бгішма та Кріпа — його не здолати! —Ашватгама, Карна, Вікарна і син Сомадатти.9. Та й інших немало життям ради мене не важить,Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.10. Все ж нашої сили, що Бгішма збирає, замало,Щоб силу під проводом Бгіми вона подолала.11. Хто став — відповідно до стану і здійснених звершень —Разом і осібно всі Бгішму пильнуймо найперше!»12. Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику —І голос полинув, сильніший левиного рику.13. І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.14. Враз, білими кіньми запряжена, мчить колісниця,В ній — Крішна і Арджуна, сяють їх доблесні лиця.15. Сурмить Крішна в мушлю, і Арджуна вторить на зміну,І Бгіма, наводячи острах, — у флейту тростинну.16. Той звук підхопив і шле далі син Кунті вухатий,Там Накула грати почав з Сухадевою-братом.17. Тут лучник із Кеші, вояка міцний, волохатий,А там он нащадок Сатьяки, кого не здолати.18. Сурмили Друпада й нащадки його незліченні,І син довгорукий Субгатри — на мушлі священній.19. Той клич долітає до неба, пронизує уші,Синам Дгрітараштри тривогою сповнює душі.20. Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.21. Тут Арджуна очі до Крішни звертає: «О Боже!Негайно спини колісницю між станів ворожих.22. На тих подивитися хочу, що стали стіною,З ким маю ще нині ставати до смертного бою.23. З ким маю рубатися без милосердя й пощади,Кого сюди вів Дгрітараштри підступний нащадок».24. З уст Арджуни Крішна почув благородне благання —Між військ колісницю раптово спинив без вагання.25. При Бгішмі, при Дроні ворожі показує лави.«Дивися, — говорить, — усе це війська кауравів».26. У Арджуни серце стиснулось від болю й розпуки:Побачив обличчя дідів, і батьків, і онуків.27. У лавах ворожих — брати, свояки, побратими;І кревного кревний вбиватиме стрілами злими.28. Так Арджуна мовив, скорботою сповнений: «Боже!Побачивши рід свій, ставати до бою не можу.29. Щось тисне у грудях, нараз пересохло у роті,Все тіло тремтить і волосся — неначе із дроту.30. Горить моя шкіра, а серце пронизує мука,Туманиться розум, в руках я не втримаю лука.31. Знамення зловісні я бачу навколо щомиті…Кому на добро будуть кревні мої перебиті?!32. Не хочу ні царства, ні слави, о Господи правий,Бо щастя — не в царстві, ані в насолоді, ні в славі,33. Раз тих, задля кого держава і влада нам мила,Чекає по смерті холодна і темна могила.34. Діди, і батьки, і сини, і онуки-пагіння,Дядьки, і свати, й свояки — від одного коріння.35. Не хочу їх смерті, нехай в нагороду дістануНе царство, а право трьома управляти світами.36. Убивши синів Дгрітараштри, гріх візьму на душу,Не радість відчую, а тяжко каратися мушу.37. Вбивати рідню — чи близьку чи далеку — негоже,Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!38. Хоча каурави, засліплені від віроломства,Вже стріли свої занесли над майбутнім потомства,39. А роду загибель — найбільше у світі нещастя,Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!40. Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.41. А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,Там жони повіями стануть, змішаються касти.42. А касти порушені — в пеклі опиниться кожний,Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.43. Хто рід загубив, одступився од віри святої,Зневажив закони й сім’ї предковічні устої,44. Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,Ті підуть у пекло — так мовить священне писання.45. О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,Заради корони над родом загроза нависла.46. Хай радше беззбройного вб’ють мене стріли ворожі,Ніж маю на світі каратися вічно, о Боже!»47. Так гірко промовивши і заточившись від муки,На дно колісниці впав Арджуна й випустив лука.
