Читать «Музей покинутих секретів» онлайн - страница 21

Я вийшла з того дому геть прибита. Від думки, що з підгримованим батьківським трупом на оберемку я товктимусь у тій самій черзі — з цією заслуженою мученицею режиму в перших рядах, — мені зробилось якось по-особливому, гнітюче паскудно, і я того вечора пребездарно набралась у «Барабані», мішаючи найміцніші коктейлі, як зелене дівчисько, — всі вони смакували сіллю і содою, і на ранок похмільна згага пекла так само — содою й сіллю… «Сторі» не було. Належало змиритися з тупою очевидністю: єдиним знаком, що такий чоловік колись жив на світі, була я — в мене був його розріз очей і його група крови. Зрештою, коли вдуматися, то чому би мало бути інакше? Хіба не така сама доля спостигає абсолютну більшість небіжчиків?..