Читать «Острів загиблих кораблів» онлайн - страница 53

— Повний хід! — віддав капітан команду.

Цей бадьорий заклик сполохав страшні роздуми, що охопили всіх при вигляді Острова. Нервовий настрій вже шукав виходу в русі, діяльності, роботі.

— Як-то зустрінуть нас остров’яни? — промовив Гатлінг.

— Коли б був живий Слейтон, без бою, напевно, не обійшлося б. Але він убитий, і це значно полегшує становище! Хто б не посів його місце, нам не важко буде домовитися.

Уже майже зовсім стемніло, коли пароплав підійшов до Острова і просигналив остров’янам, щоб вони прислали парламентера.

«Задирливого» мали б уже помітити на Острові, тим паче, що сирена ревла майже безперервно, різко порушуючи навколишню тишу. Пасажири чекали побачити на суднах натовп остров’ян, що прибігли подивитися на небачене видовище. Але на Острові було пустинно, безлюдно…

— Що вони там, вимерли всі? — запитав нетерпляче Гатлінг.

— Схоже на те, — відповів Симпкінс, — якась епідемія.

— Проте дивіться, — сказала Вівіана, — на високій щоглі видніється якийсь прапор! Його раніше не було.

— Це на «Єлизаветі» — резиденції губернатора, — зауважив Гатлінг.

— Не можна сказати, щоб остров’яни привітно зустрічали нас, — сказав Томсон.

— То нічого з ними й церемонитися, — раптом заметушився Симпкінс. — Треба розбудити цей мурашник. Дайте холостий постріл!

— Почекайте трохи, — відповів Гатлінг.

Сирена продовжувала надривно кричати, але Острів, як і раніше не міняв вигляду.

— Е, чорт, і справді! — розсердився раптом капітан і, не питаючи згоди Гатлінга, віддав наказ вистрілити холостим із невеликої гармати. Щоб враження було сильніше, капітан наказав вимкнути сирену. В тиші, що запанувала, як удар грому, прозвучав гарматний постріл.

— Ага, подіяло! — раптом торжествуюче закричав Симпкінс. — Бачите, з’явилася якась постать.

— Так, хтось іде. Спустіть шлюпку і йдіть до берега, — наказав капітан.

Матроси швидко спустили шлюпку і почали наближатися до Острова.

Остров’янин, помахуючи білою ганчіркою, наблизився до шлюпки і, переговоривши про щось з матросами, перебрався до них. Через кілька хвилин він уже був на палубі.

— Бокко! — ще здалека впізнала Вівіана.

Бокко надзвичайно здивувався, впізнавши давніх знайомих. Він був одягнений у старий, залатаний костюм.

— Ну, здрастуйте, наречений! — весело вигукнула Вівіана. — Адже ви були також серед моїх наречених, коли мене на вашому Острові ледве не розіграли, як звичайну річ? Пам’ятаєте? — І вона подала йому руку.

Збентежений і розгублений Бокко потиснув руку Вівіани.

— Здрастуйте, міс Кінгман.

— Гатлінг, — усміхаючись, поправила вона.

— Гатлінг? Пробачте, забув.

— Ні, ви не забули. На Острові я була Кінгман, а тепер Гатлінг, — і вона показала на чоловіка.

— Ах ось воно що! А я, старий, і не здогадався відразу. Охо-хо-хо, — зітхнув він, — ось уже й не гадав побачити вас ще раз! Невже знову занесло течією?

— Ні, з доброї волі.

— Невже? — недовірливо вигукнув Бокко. — Радості тут мало, щоб із доброї волі.

— Ось що, Бокко, — перервав його Гатлінг, — скажіть, хто тепер у вас губернатором?

Бокко розгублено розвів руками і з глибоким зітханням відповів: