Читать «Острів загиблих кораблів» онлайн - страница 41

— Ш-ш!

І вони сиділи до ранку, не маючи сили від страху ворухнутися.

Тільки коли зійшло сонце, Бокко зітхнув з полегшенням. Скоро звістка про примару капітана Слейтона облетіла все населення Острова і дійшла до Флореса. Він не вірив у привидів, але ця звістка про бродячу примару Слейтона схвилювала його як неясна небезпека.

«Чому вони бачили саме Слейтона? Що вони, шкодують за ним? Обвинувачують мене за те, що я кинув Слейтона в море, замість того щоб спробувати надати йому допомогу? Але ж він був напівмертвий. Або… дурощі! Люди просто від нудьги божеволіють. Треба швидше розважити їх», — думав Флорес.

А ввечері він таємно викликав до себе Бокко і просив його провести до того місця, де вони бачили примару. Але ні цієї, ні наступної ночі примара не з’являлася. Флорес повеселішав.

— Ну, ось бачите! Я ж говорив вам, що це одна уява. Досить дурощами займатися! Завтра з’явіться до мене на нараду. Нам треба обдумати план експедиції. Та не забудьте надіти свій офіційний костюм, — ви щось давно не надягали його.

— Бережу, — простодушно відповів Бокко. — Така цінність!

— На наш вік вистачить, Бокко!

IV. ЗНИКЛИЙ ОСТРІВ

Ще з вечора «Задирливий», увійшов у смугу, вільну від саргас. А рано-вранці, коли подружжя Гатліигів вийшло на палубу, то побачили, що навколо розстилається синя гладінь океану, поверх яких тільки подекуди мелькають невеликі плями саргас.

— Дивно, невже ми так відхилилися на південь? — запитав Гатлінг професора Томсона, який розглядав якусь невелику рибу, що потрапила до сітки.

— Ми йдемо краєчком теплої течії, де вона бореться з холодною. Ці холодні течії і віднесли убік частину водоростей. Завтра ми повернемо на північ, у гущавину саргас.

— Яка дивна риба! — вигукнула Вівіана. — Поглянь, Реджі.

Голова риби мала широкий, овальної форми щиток, складений з черепицеподібних пластинок; нижня частина її тіла була забарвлена в темніший колір, порівняно з верхньою.

Томсон дбайливо опустив рибу у великий таз із водою. Риба відразу ж перевернулася на спину та щільно приклала щиток до дна тазу.

— А нумо, візьміть рибу, — запропонував Томсон.

Гатлінг узяв рибу за хвіст і спробував підняти, але марно: риба ніби приросла до дна тазу. Томсон сміявся.

— Бачите, яка дивовижна риба! Це ехенеїда, або риба-причепа. Про цю рибу в давнину ходили цілі легенди, ніби вона, Прилипаючи до підводної частини корабля, може затримати його хід. Ось погляньте, — і Томсон, хоча й не без зусиль, відірвав рибу від тазу.

— Професоре, у морі плаває ціле стадо черепах, — доповів асистент Томсона Мюллер. — Чи не дозволите ви мені пополювати на них ось з цією маленькою рибкою? Я бачив, як це роблять тубільці в Африці.

Одержавши дозвіл, Мюллер надів на хвіст риби кільце з міцним шнуром і кинув її у воду. В прозорій воді було видно всі рухи риби. Зробивши кілька безуспішних спроб визволитися, вона почала підпливати до великої черепахи, яка, мабуть, мирно спала на поверхні океану; ехенеїда присмокталася до черевного щита черепахи. Мюллер смикнув мотузку. Черепаха заметушилася, але не могла звільнитися від причепи і за мить була витягнута разом з рибою на палубу судна.