Читать «Острів загиблих кораблів» онлайн - страница 35

— І загадки Саргасового моря, — задумливо сказав професор Томсон. — Тамме, приготуйте драгу. Треба трішки дослідити дно.

Поки Тамм споряджав до спуску драгу, Томсон продовжував:

— Море — це багатоповерхова будівля. Кожен «поверх» заселяють свої мешканці, котрі не підіймаються на верхні і не спускаються на нижні «поверхи».

— Так, це не тільки в морі, — сказав Симпкінс. — І на землі житель підвалу не «вхожий» в бельетаж…

— Маленька різниця, — втрутився в розмову Мюллер, — люди з підвалу могли б жити і в «бельетажі», як ви говорите, а морські жителі… для них це було б загибеллю. Якщо глибоководна риба необережно підніметься вище за встановлену межу, вона там розірветься, як вибухає паровий казан, коли його стінки не витримують внутрішнього тиску.

— Гм… отже морські мешканці «бельетажу» можуть спати спокійно, не боячись нападу знизу?

— На кожному «поверсі» є свої хижаки.

Тамм опустив драгу — прямокутну залізну раму з мішком із сітки. До мішка, для ваги, були прикріплені камені.

— На яку глибину опустити? — запитав Тамм, розмотуючи разом з Мюллером трос.

— Метрів на шістсот, — відповів Томсон.

Всі мовчки спостерігали за роботою.

— Збавити хід! — сказав Томсон.

Капітан віддав розпорядження.

— Ну, що нам послала доля?

Два матроси прийшли на допомогу Мюллеру і Тамму. Тільки драга з’явилася на поверхні, як Тамм і Мюллер одночасно скрикнули:

— Лінофріна!

Усі з цікавістю кинулися розглядати морське чудовисько. Вся рибина нібито складалася із величезного рота з великими зубами, з величезного мішка-шлунку і хвоста. На підборідді це чудовисько мало гіллястий придаток (для приманки риб, як пояснив Томсон), а на верхній щелепі — щось на зразок хобота з потовщенням посередині.

— Це орган, що світиться, так би мовити власне електричне освітлення.

— А навіщо йому освітлення? — запитав Симпкінс.

— Воно живе в глибині, куди не проникає промінь сонця.

— Жити у вічному мороці — теж задоволення! Поталанило ж їм вибрати таку невдалу квартиру!

— Вас ще більше здивує, коли я скажу, що вони зазнають на кожний квадратний сантиметр своєї поверхні тиск у кілька сотень кілограмів. Але вони навіть не помічають цього і, повірте, відчувають себе чудово.

— Дивіться, дивіться, саргаси! — вигукнула раптом Вівіана, підбігаючи до поручнів.

На синій поверхні океану справді виднілися окремі закруглені гроноподібні кущики, забарвлені в оранжевий і золотисто-оливковий кольори.

Усі зраділи саргасам, неначе давньому знайомому.

Між 2 і 6 серпня корабель ішов уже поблизу Бермудських островів. З серпня пливли ще тільки окремі кущі водоростей. Вони були овальної форми, але під легким подихом південного вітру витягувалися в довгі смуги. Гатлінг горів нетерпінням швидше спробувати на суцільних саргасах свої технічні пристосування. Нарешті 7 серпня з’явилися суцільні луги саргасів. Тепер уже, навпаки, синя гладінь океану прозирала острівцями серед оливкового килима.

— Ось воно, «море, що згорнулося», як називали його стародавні греки, — сказав Томсон.