Читать «Острів загиблих кораблів» онлайн - страница 17

Він вигідно відрізнявся від інших мешканців міцною статурою, випещеним, добре виголеним лицем і цілком Пристойним капітанським костюмом.

Дещо приплюснутий ніс, важке підборіддя, плотський рот справляли не зовсім приємне враження. Його сірі холодні очі націлилися на тих, що прийшли. Він мовчки й спокійно дивився на них, ніби вивчаючи їх і щось зважуючи. Це був погляд людини, яка звикла розпоряджатися долею людей, не звертаючи уваги на їхні особисті бажання, смаки й інтереси. Ковзнувши поглядом по Симпкінсу і, очевидно, не визнавши його гідним уваги, він довго дивився на міс Кінгман, перевів погляд на Гатлінга і знову на Кінгман…

Цей мовчазний огляд збентежив Вівіану і почав сердити Гатлінга.

— Дозвольте познайомитися: Реджинальд Гатлінг, міс Вівіана Кінгман, містер Джим Симпкінс. Пасажири пароплава «Веніамін Франклін», що потрапив в аварію.

Слейтон, не звертаючи уваги на Гатлінга, все ще продовжував дивитися на міс Кінгман. Потім він підійшов до неї, люб’язно привітався, недбало простягнув руку Гатлінгу і Симпкінсу і запросив сісти.

— Так, знаю, — промовив він, — знаю.

Гатлінг був надзвичайно здивований, коли Слейтон точно назвав, де і коли їхній пароплав зазнав аварії. Про це ніхто з них не говорив остров’янам.

Слейтон звертався винятково до міс Кінгман.

— Якщо випадок заніс вас на цей сумний острів, міс Кінгман, то ми, остров’яни, маємо тільки дякувати долі за її прекрасний подарунок, — відпустив Слейтон важкуватий комплімент навіть без усмішки на обличчі.

— На жаль, я не схильна дякувати долі, яка так розпорядилася мною, — відповідала міс Кінгман.

— Хто знає, хто знає? — загадково відповів Слейтон. — Тут. не так погано живеться, міс, як може видатися на перший погляд. Ви займаєтеся музикою? Співаєте?

— Так.

— Відмінно. Прекрасно. Тут ви знайдете хороший ераровський рояль і багату нотну бібліотеку. Книг теж вистачає. Серед наших остров’ян є цікаві люди. Ось хоча б цей Терніп. Правда, він порядно опустився, але він багато бачив, багато знає і колись був досить поважною людиною. Тепер він смішний, але все-таки цікавий. Потім Людерс, німець. Це наш історик і вчений. Він вивчає історію кораблебудування, адже наш острів — справжній музей, чи не так?

— Історію кораблебудування? Це цікаво, — сказав Гатлінг.

— Це має відношення до вашої спеціальності? — недбало запитав Слейтон, подивившися на нього зіщуленими очима.

— Так, я інженер із кораблебудування, — відповів Гатлінг.

Міс Кінгман здивовано подивилася на нього. Вона і не знала про це.

— Ну ось і у вас буде цікавий співбесідник, містере…

— Гатлінг.

— Містере Гатлінгу… Людерс зібрав найцікавішу бібліотеку з корабельних журналів і посмертних записок усіх померлих на навколишніх кораблях. Ну… цей матеріал я не раджу читати… Правда, його вистачило б на десяток романістів, але вельми похмуро, навіть занадто. Саргасове море видасться вам після читання цієї бібліотеки одним із кіл дантового пекла.

— А що, на цих кораблях, ймовірно, багато і… рідкісних усіляких речей знаходили? — вставив слово і Симпкінс.