Читать «Світогляд українського народу. Ескіз української міфології» онлайн - страница 6
Иван Семенович Левицький
Під такими фарбами можна спізнати давній міфічний образ якогось світлого бога. Господар не воїн, а старий чоловік, поважний і смутний: він любить одпочивати й сидіти; його навіть носять янголи на руках. Він тільки ясний, але не такий блискучий, як інші міфічні образи. Обстава господаревого двора має чисто міфічний характер: ми примічаємо скрізь золото на його широкому як небо дворі, як бачимо на широкому небі золоті зорі, місяць, ясне сонце і огневу блискавку. Тернова золота огорожа то певно блискавка, бо терен у міфології Вед — виріс з пазурів сокола, котрим перекинувся Індра, бог грому й блискавки. Золоті й калинові мости, зовсім не потрібні на суходолі, показують, що господарів двір — то широке небо з хмарами, веселкою і промінням сонця. Можна <15> догадуватись, що Господар старший од інших богів, коли до нього сходяться інші боги, як до князя з'їжджались в гості бояри. Пан Господар то давній найстарший бог світла або неба, похожий на індійського Варуну, котрий збудував мир і вивів на небо сонце й зорі; то давній бог Сварог, бог світла, старший од усіх богів, батько Дажбога. А що Пан Господар давнє поганське божество, в тому не можна вагатись.
Український народ і тепер зве в приказках Бога господарем: Бог старий господар, має більше, ніж роздасть; Бог багатий, то й нам дасть. Колядчаний Господар зветься просто богом:
Тут Пан Господар зветься не тільки богом, але навіть старшим од місяця і од зорі.
Богиня Сонце
У всіх колядках і веснянках Сонце описується в жіночому образі, як княгиня, як мати, як удова; є колядки, де Сонце описується як красна панна. Богиня Сонце обмальовується такими блискучими фарбами, що її легко впізнати і одрізнити од інших <16> жіночих міфічних образів. Зібравши докупи всі прикмети, порозкидані в колядках, веснянках та інших піснях, ми матимемо такий образ богині Сонця. За золотою стіною, тобто за червоно-золотим небом на сході, в неділю вранці вбирається панна в дорогі сукні, а поверх суконь кладе срібло та золото. Своє дороге убрання панна зробила з золотої ряси. Раз вона лежала на білій постелі в саду і стерегла рясу на дереві. Прилинули райські птиці й струсили рясу з дерева. Панна зібрала ряску в запаску, познімала з дерева золоту кору і понесла до золотарів, щоб їй зробили з тієї ряси золоту шубу, золотий кований пояс, золотий перстень, перлову камку (серпанок), підбили золотою ряскою спідницю, ще й потрусили ряскою зверху кований пояс. Убравшись у золото, взувшись у жовті чоботи з срібними підківками, вона вийшла з-за стіни на подвір'я. Вийшла вона на двір, за нею стежка сяє, двір аж угинається. Пішла через двір, на ній сукня в дев'ять піл; сукня почала так сяяти, що од того запалилась діброва; дівчата почали носити воду решетом і гасити діброву. Ввійшла панна в сіни, сіни сяють, ввійшла в хату, хата палає, ввійшла в церкву, церква сяє, самі свічі засвічуються. Пани перед нею встають, знімають шапки, кланяються: одні кажуть, що вона царівна, другі кажуть, що вона королівна.
