Читать «І один у полі воїн» онлайн - страница 8

Оберст вдруге сьогодні зраджує себе і поринає у мрії. Мабуть, ці мрії сягають дуже далеко, бо він обсмикує на собі мундир, виструнчується і, надавши своєму обличчю вираз поблажливої зверхності, підходить до чотирикутного дзеркала, вправленого в спинку дивана. З дзеркала на нього дивиться набундючене широке обличчя з маленькими сірими очицями під кущиками рудуватих брів і м'ясистим носом. Оберст пригладжує щіточкою руденькі маленькі вуса а-ля Адольф і підходить до дивана ближче. Тепер голови не видно, зате можна побачити всю поставу. Що ж, оберст з неї задоволений: сталевого кольору мундир з чорним коміром добре облягає кремезні плечі і широкі груди, на світлих бриджах жодної зморшки; високі, добре начищені чоботи вилискують. Такий вигляд і мусить мати бездоганний офіцер навіть у поході. Так, оберст Бертгольд задоволений з себе, задоволений з сьогоднішнього дня.

— Все йде на добре! Все йде на добре! — каже він, потираючи руки, і йде до свого письмового стола, щоб ще раз проглянути документи Генріха.

* * *

Вільгельм Бертгольд надто довго служив у німецькій розвідці, щоб у нього збереглася бодай найменша довіра до людей. Кожну людину він розглядав як потенціального злочинця, якому рано чи пізно доведеться відповідати на запитання гестапівського слідчого. В кожному людському вчинкові він шукав проявів користолюбства як пояснення поведінки.

Широко розкривши перед Генріхом фон Гольдрінгом свої обійми, Бертгольд діяв по натхненню, без заздалегідь обміркованого плану, бо у нього не вистачало часу, щоб його скласти. Але згодом, оцінюючи свою поведінку, він цілком її схвалив і був дуже задоволений з того, як майстерно він розіграв свою роль благородного і розчуленого друга старого Зігфріда.

Саме ця роль давала йому найбільші переваги.

Якщо перевірка підтвердить, що перебіжчик справді той, за кого він себе видає, і що керували ним дійсно патріотичні почуття, о, тоді він, Бертгольд, покаже себе в найкращому світлі! І перед цим юнаком, і перед командуванням. Поголос про його благородний вчинок безумовно створить навколо його імені своєрідний ореол людини не лише розумної, але й сердечної. Що ж до самого Генріха фон Гольдрінга, то він навічно зв'яже його почуттям подяки.

Коли ж виявиться, що під личиною фон Гольдрінга ховається ворог, якого він, Вільгельм Бертгольд, пригрів лише для того, щоб швидше викрити, приспавши його пильність, — тоді знов-таки за Бертгольдом укріпиться слава досвідченого розвідника.

У обох випадках він виграє!

Документи, які мав при собі перебіжчик, його фамільна схожість з Гольдрінгами, а, головне, ті подробиці, які збереглися в його пам'яті з дитинства — все це свідчить, що Вільгельму Бертгольду справді довелося першому привітати сина свого давнього друга. Але перевірка не завадить. У таких справах не можна покладатися ні на власну інтуїцію, ні на вірогідність розповіді і документів. Краще тричі перевірити, ніж один раз помилитися!

До того ж ще невідомо, що спонукало Генріха фон Гольдрінга, який міг асимілюватися в Радянському Союзі, перейти на бік німців!