Читать «І один у полі воїн» онлайн - страница 327

Дерев'яною ходою Штенгель попрямував до дверей. Його мрія про багатство, з якою він прожив усю війну, заради якої він ладен був на все, розвіялася, як дим, саме тоді, коли він був найближче до її здійснення.

— От тепер, Генріх, давай відпочинемо, бо цієї ночі нам спати не доведеться, — запропонував Бертгольд, солодко потягуючись.

— А коли ми з вами зможемо їхати? — запитав Генріх.

— Негайно після вибуху! Негайно! Хай Лемке і Штенгель докінчують справу. Наше діло зроблене, і ми з тобою за якусь годину будемо на швейцарському кордоні. Мій «хорх» вміє розвинути швидкість… А там відпочинок, спокійне життя! А все-таки добре, що ми з тобою лишилися живими! Давай вип'ємо за наше майбутнє.

Генріх налив чарку і помітив, що руки в нього тремтять. Не пройшло це й повз увагу Бертгольда.

— У тебе тремтять руки?

— Коли б війна тривала ще рік-два, я лишався б спокійним, як досі. Але зараз, коли чекати лишилося кілька годин…

Бертгольд розсміявся:

— Мушу признатися, що точнісінько те ж коїться й зі мною. Тільки я вмію краще себе тримати…

Двері несподівано розчинилися, вбігла Марія-Луїза.

— Синьйоре генерал! Молю вас! Благаю! Не робіть цього! Це все, що я маю!

Марія-Луїза у нестямі впала навколішки.

На порозі з'явився, мов у воду опущений, Штенгель.

— Це що таке? В чому річ? — нетерпляче й роздратовано вигукнув Бертгольд.

Генріх підхопив Марію-Луїзу під руки і силоміць посадовив її в крісло. Графиня продовжувала благати:

— Заклинаю вас, генерале! Не руйнуйте замку…

— Це ви сказали? — тихо спитав Бертгольд Штенгеля.

Той промовчав. Марія-Луїза розридалася, і Генріх кинувся до графина з водою. В цю мить за його спиною пролунало два постріли. Марія-Луїза напівлежала в кріслі, широко розкинувши руки. Штенгель упав як підкошений. До кімнати вбігло два есесівці.

— Заберіть їх! — гидливо скривившись, наказав генерал. — Ходімо до іншої кімнати, — спокійно запропонував він Генріху.

Генерал вийшов перший, не забувши захопити до спочивальні навіть пляшку з недопитим коньяком.

— Ви всі тут, в Італії, якісь м'якотілі! Невже й ти став таким, Генріх?

— Ні! У мене твердості вистачить на двох!

Лише тепер Генріх випив чарку, яку налив йому Бертгольд. Цього разу рука його не тремтіла.

— План доведеться змінити. Подзвони Лемке, що обов'язки Штенгеля після вибуху греблі я доручаю йому. Замок беру на себе. Після того, як операцію буде виконано, негайно приїжджаю до греблі і зустрічаюся з тобою.

* * *

О сьомій годині вечора Генріх зібрався їхати на греблю. Згідно наказу Бертгольда він мав прийняти на себе обов'язки командира по її охороні.

— Ти їдеш сам? — байдужим тоном запитав Бертгольд.

— Так, денщик збирається в дорогу!

— Візьми одного з моєї охорони!

— Та навіщо? Дорога цілком безпечна.

Бертгольд вийшов з кімнати, нічого не сказавши. Але за хвилину повернувся в супроводі велетня есесівця.

— Він тебе супроводжуватиме! — тоном наказу промовив Бертгольд.

Есесівець похмуро позирнув на Генріха. Тому чомусь пригадався погляд дога в кабінеті Лемке, в Бонвілі.