Читать «І один у полі воїн» онлайн - страница 27

— Ловлю вас на слові — десять пляшок за кожен постріл! — вигукнув Шульц.

Гольдрінг мовчки звів пістолет, один за одним пролунало три постріли. Першу пляшку було розбито, дві інших лишилися без шийок.

— Погано! — поморщився Гольдрінг, мов і не чув схвальних вигуків присутніх. — Поставте нові пляшки, — попрохав він єфрейтора.

Нові три постріли викликали щире захоплення: шийки трьох пляшок було зрізано, мов ножем.

— Виграшу — п'ятдесят пляшок, програшу — десять. Сорок пляшок коньяку з майора Шульца! — весело вигукнув арбітр.

Навкруги зареготали. Усім була відома скупість майора, і присутні зараз з цікавістю спостерігали, як його довге обличчя вкривається червоними плямами.

— За майором Шульцом ще три постріли? — нагадав Генріх. — Маузер при вас, майоре?

Шульц безпорадно схопився за кобуру і почервонів ще більше.

— Було умовлено стріляти з парабелума, — запинаючись заперечив він.

Генріх весело розсміявся.

— Я пожартував, говорячи про десять пляшок, гер майор! З мене вистачить і однієї.

— Тоді смію запросити вас сьогодні о дев'ятій вечора розпити зі мною виграну вами пляшку.

Шульц вклонився так церемонно, ніби він запрошував Генріха принаймні на бучний бенкет.

— Вважатиму за честь для себе! Буду рівно о дев'ятій, — ховаючи насмішкуватий блиск у очах, вклонився Генріх.

— Я не хотів би бути вашим супротивником на дуелі, — пожартував Кокенмюллер, коли вони разом з Генріхом поверталися до штабу. — І знайте, що сьогодні ви нажили запеклого ворога.

— А мені здалося, що ми розсталися з Шульцом, як приятелі. Адже я подарував йому мало не весь програш!

— Він не пробачить вам того, що ви забрали в нього славу кращого стрільця штабу, — пояснив Кокенмюллер. — А це єдине, чим він міг досі пишатися.

Коли після прогулянки Гольдрінг і Кокенмюллер зайшли в свою кімнату, черговий сповістив, що в оберста зараз генерал Данієль і оберст Лемберг.

— Лемберг? — запитливо глянув на Кокенмюллера Генріх і наморщив брови, ніби щось пригадуючи.

— Йому доручено керувати операцією «Зелена прогулянка»…

Обидва сіли біля своїх столів, схилившись над паперами. Хвилин за п'ять через приймальню оберста, навіть не глянувши в бік офіцерів, пройшов генерал Данієль, а за ним закурений і стомлений оберст Лемберг.

Крізь двері чути було, як Бертгольд ходив взад і вперед по кабінету. Це свідчило про поганий настрій оберста. Але Генріх, якого дуже зацікавило повідомлення Кокенмюллера про доручену Лембергу місію, все ж наважився потурбувати свого шефа.

— А, це ти! — похмуре обличчя Бертгольда трохи прояснішало. — Що ж, поздоровляю з успіхом! Ти чудовий стрілець!

— Я саме з цього приводу і прийшов до вас, гер оберст, чи не здається вам, що доцільніше було б показати своє вміння вправлятися із зброєю не на змаганнях, а на «Зеленій прогулянці», де за мішені правитимуть вороги, а не порожні пляшки від коньяку.

Щось подібне до посмішки майнуло на обличчі Бертгольда.

— «Зелену прогулянку» вже здійснено.