Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 38

На закінчення хотілося б навести слова колишнього начальника канцелярії Повітряного флоту УНР, священика Петра Білона, які він присвятив своїм товаришам по зброї: «Не можна поминути мовчанкою й значення в наших визвольних змаганнях діяльності нашого літунства. Не дивлячись на різні технічні браки, особливо в 1919 році, авіяція виконала те велике завдання, що на неї покладалось. Самопосвята й геройство наших літунів було важне й тяжке. Треба було щодня літати у глибоке запілля ворога, вивідувати, де ворог знаходиться, звільмувати його місце розташування, а, де треба, й обстріляти ворога. Часто доходило й до бойових сутичок з ворожими літаками. І ось, у цих повітряних боях наші літуни несли службу керування вогнем нашої артилерії, а під час відступу — цінними відомостями про віддаль від ворога. При щоденній праці вивідування ворожого фронту й запілля, при старанній, дуже потрібній розвідці на поодиноких відтінках фронту рідко коли обходилось без бойових дій з ворогом. Наші літуни відбували, як на ті часи, дуже великі рейди, поборюючи часто 800–900 кільометрові простори в запіллі ворога. В часи цих далеких рейдів, наші літуни знижувались до 300–200 метрів над лініями ворога і засипали його кулеметним вогнем. Досить часто вони відлітали й за кордон з різними дорученнями державного значіння».

Летунський відділ Галицької Армії

У жовтні 1918 р. Німеччина та Австро-Угорщина, зазнавши поразки у Першій світовій війні, мусили вдатися до мирних переговорів. В обох країнах почалися революції, наслідком яких стало повалення монархічного ладу. Австро-Угорщина розпалалася на кілька національних держав, однією з яких була незалежна Польща. За обопільним рішенням представників Антанти та переважної більшості австрійських і польських політиків, до складу Польщі мала увійти Східна Галичина, заселена майже суто українцями. У відповідь на таку постанову у Аьвові було зорганізовано українську Національну раду, а слідом за нею — військовий комітет, який у разі потреби мав би збройним шляхом розв’язати питання політичної приналежності етнічно української території. Мирні політичні переговори про долю Східної Галичини не мали результату, тож у ніч на 1 листопада 1918 р. у Аьвові українці місцевої австро-угорської залоги підняли збройне повстання. Проти них одразу виступили члени місцевої Польської організації військової та поляки — мешканці міста. Почалися вуличні бої, у яких невдовзі взяли участь поляки-добровольці з інших територій Польщі. У своїй боротьбі з поляками галичани сподівалися на допомогу уряду П. П. Скоропадського, але гетьман, щодалі більше втрачаючи владу, вже мало чим міг зарадити.