Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 30
Ярослав Юрійович Тинченко
Літак «Гота» г. 7, пілотований німецьким пілотом Клаузеном, який по закінченні служби уряду УНР перелетів до Чехословаччини
Коли виявилось, що в життя цього провести не можливо — Галицькі Аітунські Сотні не визнавали Інавіадарма, на посаду Інвіадарма Головного Управління Повітрової Фльоти нікого не призначало, позаяк в той час у нас в Наддніпрянської Армії було всього два бойових Авіаотряда, котрих працю провадити можна було і без Інвіадарма.
Несподівано для Головного Управління Повітрової Фльоти, без згоди і відома його, як начальника всього Повітрового Фльоту УНР, наказом Головної Команди Військ УНР від 16-го серпня б. р. ч. 126, на посаду Інвіадарма (заходами начальника 2-го Управління Дармії Наддніпрянських Військ) бул призначен Військовий Аьотчик Сотник (Хорунж) Наконечний, Командір 4-го бойового Авіаотряду. Як показав місячний досвід служби Інвіадарма Військового Аьотчика Сотника (Хорунж) Наконечного на цій посаді, являється абсолютно не відповідаючим свойому призначенню. Взагалі мені відома попередня служба Сотника (Хорунжого) Наконечного, що там, де появлявся він на більш-менш відповідальній посаді, хворіє „манією велічія", сіє навкруги інтриги і обурення підлеглих йому. Багато веде балачок, але мало приносе користі загальному ділу. Нарешті Сотник (Хорунж) Наконечний за місяць перебування на посаді навіть не усвоів своіх прав і обов’язків, зазначених в «Положенні про Інвіадарма». Наслідки його праці самі плачевні: координації бойової праці 5-го та 4-го авіаотрядів не було; командір 5-го бойового авіаотряду майже на очах Інвіадарма спекулював з деякими старшинами свого отряду на спирт та інше державне майно і нарешті втік на державних самольотах з одним із своїх літунів, захватив з собою державні гроші. 5 Авіаотряд до крайності дезорганізован і роспущен, позаяк Інвіадарм приізжаючи до 5 Авіаотряду більш розводив інтриги в Штабу Тила і вів балачки о своій високій посаді, і о тій величезній владі, котру дає ця посада, а зовсім не знайомився з внутрішнім життям Авіаотряду, з постановкою праці та інше…».
Наслідком клопотання О. Єгорова було видання наказу штабу Дієвої армії УНР про усунення Наконечного з посади інспектора авіації та повернення на посаду командира 4-го авіаційного загону з 1.11.1919.
Доповідь Олександра Єгорова виявляє кілька цікавих фактів. По-перше, станом на середину жовтня 1919 р., за його твердженням, залишався тільки один боєздатний авіаційний загін — 4-й (О. Наконечного). По-друге, Летунський відділ Галицької армії, значною мірою сформований старанням Повітряного флоту УНР, відмовлявся виконувати накази його командування.
Щоправда, остання дієва частина Повітряного флоту УНР — 4-й авіаційний загін, залишалася боєздатною недовго. У середині листопада 1919 р. загін розташовувався у Проскурові: усі його літаки вийшли з ладу, а більшість особового складу хворіла на тиф. До міста наближалися білогвардійці, і полонення решток підрозділу було неминучим. За таких умов командир загону О. Наконечний порадив працездатним підлеглим виїхати до Кам’янця-Подільського, де перебували урядові органи Директорії, окремі частини ДА УНР і штаб Повітряного флоту. Цією пропозицією скористався, зокрема, льотчик Аев Скурський, якому для евакуації майна Олександр Наконечний передав вантажну автомашину. Невдовзі по евакуації бажаючих до Кам’янця-Подільського білогвардійці увійшли до Проскурова і без перешкод захопили залишки 4-го авіаційного загону.
