Читать «Виклик» онлайн - страница 21

Не встигла я й оком змигнути, як Ерні бере повне відро води і, оминаючи сестру, вихлюпує його прямо в лице Марку.

— Ой, знову вода розлилась, який жаль! — уїдливо констатує він.

Він почав був реготати з власного жарту, аж раптом — геп! Марк стрибає з верхньої сходинки вниз, налітає на Ерні й обхоплює його рукою за шию. Ерні намагається вивільнитися, і вони обидва починають несамовито борюкатися туди-сюди. Мій конвеєр «ІДЗ» для вичерпування води офіційно перетворюється на борецький ринг із вільним входом для глядачів.

— Зараз же припиніть! — волаю я, намагаючись розтягнути хлопців. Але сама стаю жертвою своїх миротворчих зусиль і падаю додолу. Мені з ними не впоратися: вони зчепилися всерйоз.

До речі, а де це Джейк? Хвилиночку, де Джейк? Чому його й досі немає — великий знак питання?

Розділ 16

Хутко повернувшись до люка, я не бачу нічого, крім холодної води, яка все прибуває. Я втратила відчуття часу, але Джейк пробув у трюмі ось уже кілька хвилин. Чи надовго йому вистачить повітря в легенях? Бо в нього ж трубка, а не акваланг. Не знаю, що й гадати.

«Ні, не може людина такий тривалий час перебувати під водою, не дихаючи», — промайнуло у моїй голові.

Вихопивши з комірчини біля холодильника швабру, я заходилася гепати її держаком об підлогу камбуза. Цей шум

негайно привернув увагу Ерні та Марка. Вони кидають битись і обертаються поглянути, що то я роблю.

Як там Джейк? Чи привернула я його увагу?

— Щось він там аж надто довго, еге ж? — мовить Керрі непевним голосом з нотками страху. Дякувати Богові, в голові їй прояснилося.

Я мовчки киваю, і ми всі витріщаємося на люк, чекаючи, коли з'явиться Джейк, щоб хапнути ковток свіжого повітря. Тим часом я вперше помічаю, що вага прибулої води починає гальмувати хід яхти. Таке враження, нібито океан поволі засмоктує нас у свої глибини.

Краєчком ока я бачу радіо та пригадую Джейкові слова про аварійний радіоканал. «Ніколи не знаєш наперед, що може трапитися», — сказав він. А я й не хочу знати.

Джейку, де ти? Мерщій виринай! Будь ласка, виринай і зроби ковток свіжого повітря. Благаю тебе!

Раптом у люку завирувала вода. Спочатку звідти показалася рука, потім голова, а потім — і ввесь Джейк.

Він поволі спинається на ноги в камбузі. На ньому маска і трубка. І більше нічого.

— Що сталося? — питаю я його. — І де твій одяг?

— Наразі слугує затичкою в шлангу, — відповідає він.

Я отетеріло мотаю головою.

— Що-що?

— Уся причина в шлангу, що подає забортну воду для охолодження двигуна. Не питай мене, чому він репнув, але саме це й сталося, тож мені довелося скинути з себе все, щоб припинити течу. Щойно ми вичерпаємо воду, я придумаю якусь більш надійну латку.

Це добра новина. Ні, це просто потрясна новина! Однак у мене з голови ніяк не йде одна думка.

— Е-е-е… Джейку…

— Що?

— Ти голий.

Він обдивляється себе.

— Ага, і дійсно голий, — каже він, зніяковіло посміхаючись. — Утім, ти ж лікар і тому все це багато разів бачила раніше, еге ж?

— Я маю на увазі дітей.

— Що тут такого? Я теж не раз таке бачила, — озивається Керрі та вперше за день осміхається.