Читать «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди» онлайн - страница 28

Звісно, велика кількість проблем досліджена тут глибоко, серйозно, до найменших деталей і нюансів. Достатньо ґрунтовно вивчено всю історію організації, розвитку, діяльності Центральної ради як визначального чинника Української революції в березні 1917 р. — квітні 1918 р. В концентрованому вигляді набутки в цьому питанні представлені в названій спеціальній книзі В. Верстюка.

Втім, залишається низка питань, що з різних причин потрапили до розряду дискусійних, принаймні, видаються за такі.

Як не дивно, до їх числа потрапило й питання про процес утворення Української Центральної Ради. Здавалось би, за наявності певного кола документальних свідчень (протоколів, репортерських повідомлень, мемуарних сюжетів), їх багатократному вивченні, тут взагалі не може бути предмету суперечностей. Однак згадана вище книга Р. Млиновецького спровокувала дискусію, яка хоч і видається дуже штучною, насправді не така вже й проста. З «легкої руки» діаспорного автора, поширення набула версія про виникнення в перші дні березня 1917 р. двох Центральних Рад.

Всупереч всьому, що було відомо за 30 років відтворення епізоду, в 1946 р. Р. Млиновецький зовсім несподівано заявив: «Мусимо подати тут сенсаційний факт, а саме — тоді було створено дві Українських Центральних Ради…Члени тупу не погодилися на висунення ідеї самостійності України і організували другу Центральну Раду… Українська Центральна Рада, організована самостійниками, як і організований В. Отамановським штаб української кінної міліції містилися в домі Дмитра Антоновича…Певний період тяглася конкуренційна боротьба між цими двома центрами: націоналістичним і москвофільським».

З наведеного виходило, що на момент створення тупівської Центральної Ради (автономістського спрямування) буцімто вже існувала самостійницька Центральна Рада, формування якої ініціювало «Братство самостійників». Ця Рада, за твердженням Р. Млиновецького, перестала існувати 8 березня (за новим стилем — 21 березня) після об’єднання з автономістською Радою, розчинившись у останній.

Оскільки жодних документальних підтверджень наведено не було, а застосовані дати явно суперечили відомим, забезпеченим джерельними підтвердженнями даним, П. Мірчук у 1960 р. спробував якось узгодити висунуту Р. Млиновецьким ідею з наявними фактами. У нього вималювалась формула: «Вже 16 березня (тобто 3 березня за старим стилем — В. С.) 1917 року Микола Міхновський згуртував біля себе у Києві своїх ідейно-політичних однодумців і запропонував їм негайно покликати до дії «Українську Центральну Раду» як орган тимчасового державного правління самостійної України… Але з ініціативою творити політичну репрезентацію українського народу з огляду на нову політичну ситуацію в Росії виступило теж «Товариство Українських Поступовців»…17 березня (4 березня — В. С.) 1917 р. з самостійницької «Української Центральної Ради» і ТУП-івської «Центральної Ради» оформлюється єдина «Українська Центральна Рада».