Читать «Трудівники моря» онлайн - страница 9

Тьма-тьмуща сектантських богомілень протистоїть офіційній церкві. Зайдіть у першу-ліпшу з них, і ви почуєте, як простий дядько пояснює своїм одновірцям, що таке не-сторіанство, тобто розповідає про невловиму різницю між матір'ю Христовою і божою матір'ю, або ж повчає, що бог-отець — всемогутній, а син його — тільки подоба всемогутності; все це дуже нагадує Абелярову єресь. Тут аж кишить від католиків-ірландців, які такі нетерпимі в справах віри, що їхні теологічні суперечки нерідко кінчаються ударом воістину християнського кулака. Нічого не робити в неділю — закон. Все дозволяється в неділю, не можна тільки випити склянку пива. Якщо б «у святий день суботній» вас замучила спрага, то високоповажний Амоса Шіка із Гай-стріт, який має ліцензію на торгівлю елем і сидром, був би щиро обурений. Закон недільного дня: співай, але не пий. Тільки на молитві вимовляють «господи». А так кажуть «милосердний». God чи ножиці, що впали на землю, вигукнула: «Господи!» — і її вигнали за те, що вона «всує згадала ім'я боже». Тут ще віє духом Біблії, а не Євангелія.

В місті є театр. На глухій вулиці е хвіртка, через неї входиш в якийсь коридор — це під'їзд. За своєю архітектурою театр скидається на клуню, в яку звалюють сіно.

Сатана тут не в пошані, тож вистачить йому й такого помешкання. Якраз навпроти в'язниця — ще одне житло того самого пана.

На північному узвишші в Касл Карей (помилка: треба було б казати Карей Касл) зібрано дорогоцінну колекцію картин, переважно пензля іспанських майстрів. Якби вона належала громаді, там би був справжній музей. В деяких аристократичних домах збереглися цікаві зразки голландського розмальованого плиткового отинькування, яке свого часу прикрашувало камін царя Петра в Саардамі, і рідкісне фаянсове обличкування стін, яке називається по-пор-тугальски azulejos; ці вишукані фаянсові вироби — твори старовинного мистецтва, нині відновленого і набагато вдосконаленого завдяки ініціаторам, подібним до доктора Лас-саля, фабрикам на зразок Прем'єр і художникам по кераміці — майстрам Дейку та Деверсу.

Шосе д'Антен Джерсею називається Червонобулон-ською вулицею; Сен-Жерменське передмістя Гернсею називається Рое. Тут багато гарних прямих вулиць, садів, будинки тонуть у зелені. В порту Сен-П'єр стільки ж дерев, скільки дахів, більше гнізд, ніж домів, і більше пташиного щебету, ніж вуличного шуму. Передмістя Рое таке ж імпозантне, як аристократичні квартали Лондона; все тут біле і чисте. Перетніть яр, пройдіться вулицею Міль-стріт, заверніть у прохід-ущелину між двома високими будинками, підніміться довгими вузенькими покрученими сходами з хисткими приступцями — і ви опинитесь у справжньому бедуїнському селищі; старенькі халупи, немощені, вибоїсті вулички, обсмалені горища, повалені стіни, порожні приміщення без вікон і дверей, в яких уже пробивається трава, балки, що загороджують вулицю, руїни, які постають поперек дороги; то тут, то там сяка-така заселена людом хижка, гола дітвора, бліді жінки; можна подумати, що ви потрапили в Заачу.