Читать «Трудівники моря» онлайн - страница 4

Раптом ви запримітите на цій ніжно-зеленій травичці невеличку квадратну плиту з вирізьбленими на ній двома літерами: W. D., які означають War Department, тобто Військове відомство. Так і має бути. Цивілізація повинна себе показати. Інакше місцевість видавалася б справжньою глушиною. Поїдьте собі на рейнські береги, знайдіть такий же незайманий куточок; до певної міри краєвид вам здасться таким урочисто величним, ніби ви потрапили в храм, мимоволі спливає думка, що цю місцину особливо полюбив господь-бог; заглибтесь у нетрища, де гори навівають самотність, а ліс огортає вас своєю тишею, виберіть хоч би Андернах та його околиці, відвідайте темне й незрушне Лаахське озеро — про нього ми знаємо так мало, що воно здається майже легендарним; ніде не знайдете такої царственої тиші, буття всесвіту тут відбито у всій священній безтурботності; всюди панує повна незворушність, скрізь непохитний порядок великого безпорядку природи; ви йдете розчулений серед цього безлюддя, воно сповнене любовної млості, як весняна пора, воно сумне, як осінні днини; йдіть, куди дивляться очі, лишіть позад себе руїни монастиря, розчиніться в зворушливій безмовності переярків, у співах птахів і в шелестінні листя; пийте пригорщами джерельну воду, блукайте, думайте, піддайтесь забуттю; перед вашими очима постане хижка: вона стоїть край хутірця, що загубився між деревами; затишна хатина потопає в зелені, вона вся заплетена плющем та запашними квітами, в ній лунає дитячий сміх: ви підходите ближче і на замшілому камені старезної стіни, де ряхтіють сонячні виблиски впереміш із темними цятами тіні, під назвою хутора Лідеєрбрейціг, прочитаєте: «2-га рота 22-го запасного батальйону». Ви гадаєте, що знаходитесь у селі, — а потрапили в полк. Така вже людина.

V

Вибрики моря

Оверфол — читай «страшне місце» — досить звичне явище на західному узбережжі Гернсею. Морські хвилі химерно повищерблювали цей берег. Кажуть, що на вершині зрадливих скель вночі з'являється надприродне сяйво, яке не раз бачили й існування якого підтверджують бувалі мореплавці: воно то застерігає, то збиває з дороги. Ці ж таки відважні та легковірні моряки розрізняють під водою легендарну голотурію — оцю кропиву, що росте на дні морському чи не в самому пеклі, доторк до якої обпалює руку полум'ям. Така місцева самоназва, як, наприклад, Тентаже (від галльського Тен-Тажель), вказує на те, що тут не обійшлося без нечистої сили. Есташ, він же Уейс, натякає на неї в своїх старовинних віршах:

Підняв нечистий раптом шквал. За хвилею нахлинув вал. І небо хмара зла вкриває, Ні тьмі кінця, ні морю краю.