Читать «Трудівники моря» онлайн - страница 271

нарциси, гіацинти, фіалки, вероніка. Синювата огіркова трава, жовтий ірис розросталися впереміш з чарівними рожевими зірочками, які завжди зацвітають усі разом і тому називаються «подружками». Золотисті комахи сновигали між камінням.

Гілки розквітлого молодика встеляли багрянцем стріхи. Трудівниці вуликів вилітали на волю. Бджола взялася за роботу. Повітря сповнювалося рокотом моря і гудінням комах. Природа, сп'янівши від весни, сходила любовною млостю.

Коли Жільят дійшов до Сен-Сансона, вода ще не прибула в глибину гавані, і він міг перейти її посуху, ніким не поміченим, бо скрадався позаду суден, витягнутих на берег для ремонту. Низка плоских каменів, укладених на великій відстані один за одним, полегшували йому перехід Ніхто Жільята не помітив. Юрба товпилася з другого боку гавані, поблизу її горловини, — там, де стояла «Оселя відважних». Його ім'я перелітало з уст в уста.

Про нього го-ворили так багато, що на нього самого не звернули уваги Жільят пройшов мимо, ніби розчинившись у тому шумі, винуватцем якого був сам.

Здалеку він побачив свого човна на тому ж місці, де він його пришвартував. Побачив трубу машини між чотирма ланцюгами, теслярів, зайнятих роботою, силуети людей, які ходили то в один, то в другий бік, почув громовий, бадьорий голос меса Летьєрі, що давав розпорядження.

Жільят звернув у провулок.

Позаду «Оселі відважних» було безлюдно, бо всі з цікавості збіглися на набережну.

Жільят пішов стежкою вздовж низенької садової огорожі. Дійшовши до закутка, до росла дика мальва, він зупинився; знову побачив камінь, на якому сидів стільки разів; побачив дерев'яну лавочку Дерюшетти. Глянув на алейку, на землю, де ще недавно обнімалися дві тепер уже зниклі тіні.