Читать «Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника» онлайн - страница 53

Він одчайдушно сподівався, що лев відповість «так» і до нестями боявся, що той може сказати «ні». Та Диґорі розгубився, коли не сталося ні того, ні іншого.

— Це хлопець, — промовив Аслан, дивлячись не на Диґорі, а на своїх радників. — Ось хлопець, який учинив це. Через нього все і сталося.

«О, шановний, — подумав Диґорі, — що такого зробив я на цей раз?»

— Сину Адамів, — сказав лев, — зла чаклунка проникла в мою новонароджену землю Нарнію. Поясни цим добрим звірам, як вона сюди потрапила.

Десятки розмаїтих можливих виправдань зароїлися у голові Диґорі, але йому вистачило розуму розповісти чисту правду.

— Це я привів її, Аслане, — тихо відповів хлопець.

— Нащо?

— Хотів вигнати її з нашого світу у її світ. Я думав, що веду її назад, на її власне місце.

— А як вона опинилася у вашому світі, сину Адамів?

— Через… через магію.

Лев нічого не відповів і Диґорі подумав, що розповів замало:

— Це мій дядько Ендрю, — сказав хлопець. — Він послав нас поза наш світ за допомогою чарівних перстенів. Зрештою, я був змушений, бо спершу він послав Поллі, а потім ми зустріли чаклунку, у місті під назвою Черн, і вона якраз ухопила нас, коли…

— Ви зустріли чаклунку? — перепитав лев низьким голосом, який, вдавалося, от-от перейде у погрозливе рикання.

— Вона пробудилася, — нещасним голосом відповів Диґорі. Хлопець зробився блідий як крейда. — Маю на увазі, то я розбудив її. Бо хотів знати, що станеться, коли вдарю у дзвона. А Поллі не хотіла цього. Вона не винна. Я… я скрутив її. Знаю, мені не слід було цього робити. Думаю, я був трохи зачарований по тому, як прочитав напис під дзвоном.

— Справді? — запитав Аслан таким же низьким і глибоким голосом.

— Ні, — зашарівся Диґорі. — Тепер розумію, що це неправда. Я тільки вдавав.

Запала довга пауза. І Диґорі думав собі: «Я все зіпсував. Тепер уже нічого не можна буде зробити для мами».

Коли лев заговорив знову, то звернувся не до Диґорі.

— Бачите, друзі, — промовив він. — Ще перед тим як сім годин тому я подарував вам новий чистий світ, сюди вже увійшли сили зла: їх розбудив і привів сюди цей син Адама. — Всі звірі, навіть Перчик, звернули свої погляди до Диґорі, і бідоласі захотілося чимскоріш провалитись крізь землю. — Та не варто засмучуватися, — продовжував лев, звертаючись до звірів. — Лихо таки прийде сюди, та спливе ще багато часу, заки на мене впаде найгірше… А зараз запровадьмо такий порядок, із яким тут іще сотні років буде радісна земля радісного світу. Й оскільки раса Адамова нанесла рану цьому світові, то вона й допоможе зцілити її. Підійдіть-но ближче, І ви теж.

Останні слова стосувалися до Поллі та візника, що саме надійшли. Поллі, широко відкривши рота й очі, пильно вдивлялася в Аслана, все міцніше тримаючи візника за руку. Візник, кинувши погляд на лева, зняв свого капелюха. Ще ніхто не бачив його без капелюха, а без нього він виглядав молодшим, гарнішим і справді більше був схожий на селянина, ніж на лондонського візника.