Читать «Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника» онлайн - страница 25

— Куди збиратися? — вигукнули разом діти.

— Як куди? — здивувалася Джейдіс. — У ваш світ, ясна річ.

Поллі і Диґорі ошелешено переглянулись. Поллі одразу була не сподобалася королева. Але і Диґорі, вислухавши всю історію, тепер збагнув, що знає про королеву достатньо, аби зробити належні висновки. Цілком очевидно, що вона не була тією особою, котру варто брати зі собою додому. Навіть якби діти і хотіли, то не знали, як це здійснити. Чого вони справді бажали, то це втекти самим. Але Поллі ніяк не могла добратися до свого персня, а Диґорі не міг покинути її саму. Він побуряковів і почав, затинаючись:

— Н-н-наш світ? Я не… не знаю, ч-чи Вам би хотілося туди потрапити.

— А чого ж іще вас сюди прислано, як не за мною? — здивувалася Джейдіс.

— Я певен, що Вам узагалі не захочеться у наш світ, — пробелькотів Диґорі. — Те місце не для неї — правда, Поллі? Там дуже нудно, нема на що й глянути, правда?

— Незабаром буде на що подивитися, коли ним заволодію я, — відповіла королева.

— О, але Ви не зможете, — заперечив Диґорі. — Наш світ не такий, як цей. Знаєте, Вам там не дозволять.

Королева зневажливо посміхнулася:

— Багато великих королів, — сказала вона, — вважали, що можуть стати на заваді дому Черну. Проте всі вони впали, а їхні гучні імена забуто. Дурний хлопчисько! Ти думаєш, що я, з моєю красою та магією, не кину весь твій світ собі під ноги? Навіть року не мине! Підготуй свої заклинання і передай мені їх зараз же!

— Це вже повне свинство, — промовив Диґорі до Поллі.

— Може, ти турбуєшся про свого дядька? — запитала Джейдіс. — Але якщо він воздасть мені належні почесті, то збереже собі життя і трон. Я не збираюся боротися супроти нього. Він, мабуть, великий чаклун, якщо знайшов спосіб послати вас сюди. Він король усього вашого світу чи тільки якоїсь його частини?

— Він не є жодним королем, — відповів Диґорі.

— Ти брешеш! — розсердилася королева. — Хіба магія не пов'язана з королівською кров'ю? Хто і коли чув, що звичайнісінькі люди можуть бути чаклунами? Я все одно довідаюся правду, скажеш ти мені її чи ні. Твій дядько — великий король і великий чаклун вашого світу! І завдяки своєму вмінню він побачив тінь мого обличчя у якомусь чарівному дзеркалі або зачарованому плесі. Захопившись моєю красою, він створив могутнє заклинання, яке потрясло основи вашого світу, відтак послав вас через неміряну безодню поміж світами, щоб ви просили моєї прихильності і привели мене до нього. Кажи, хіба не так усе було?

— Ну, не зовсім, — ухильно відповів Диґорі.

— Не зовсім! — вигукнула Поллі. — Цілковита нісенітниця від початку до кінця.

— Рабине! — розгнівано крикнула королева, обернувшись, до Поллі, і боляче схопила дівчинку за волосся. Та коли вона це зробила, то відпустила руки дітей.

— Вже! — скрикнув Диґорі.

— Швидше! — вигукнула Поллі. Їх руки притьмом сягнули до кишень. Не треба було навіть одягати перстені на пальці: як тільки діти до них торкнулися, увесь той похмурий світ зник із їхніх очей. Діти стрімголов мчали догори, а навколо них згущувалося тепле зелене світло.