Читать «Хроніки Нарнії: Небіж чорнокнижника» онлайн - страница 12
Люїс Стейплз Клайв
Диґорі досить довго вдивлявся у ліс, коли врешті помітив сонну дівчинку, яка лежала горілиць під деревом за декілька кроків од нього. Її очі були заплющені, але не зовсім, немовби вона перебувала поміж сном та явою. Якийсь час він дивився на дівчинку і нічого не казав. Тут вона розплющила очі і її погляд зупинився на хлопцеві. Дівчинка також мовчала. Потім, усе ще уві сні, задоволено промовила:
— Здається, я тебе раніше бачила.
— Мені також так видається, — відповів Диґорі. — Ти вже давно тут?
— О, завжди, — сказала дівчинка. — А взагалі я не знаю… дуже давно.
— І я теж, — мовив Диґорі.
— Ні, ти — ні, - заперечила дівчинка, — адже я щойно бачила, як ти вистрибнув із тієї калюжі.
— Так, можливо, — відповів Диґорі неуважно, — я забув.
Потім вони знову надовго замовкли.
— Слухай, — зненацька запитала дівчинка, — а ми справді колись раніше здибалися? У моїй голові крутиться один спогад… як картинка… про хлопчика і дівчинку, схожих на нас… які жили деінде… і щось там собі робили. Мабуть, то був просто сон.
— По-моєму, я теж бачив схожий сон, — сказав Диґорі. — Про хлопця і дівчинку, які були сусідами… і про якусь подорож поміж балками. Я пригадую, у дівчинки було замурзане личко.
— А ти нічого не переплутав? У моєму сні вимазаний був хлопець.
— Я не пам'ятаю хлопчачого обличчя, — відповів Диґорі, а потім додав:
— Гей! А то що таке?
— О, та це морська свинка, — відповіла дівчинка. Справді, то була вгодована морська свинка, яка щось нюшкувала серед трави. Свинку було перев'язано стрічкою, до кінця якої прив'язано яскравого жовтого персня!
— Поглянь! Поглянь, — закричав Диґорі, — перстень! Подивися: у тебе на пальці такий самий! І в мене теж!
Тепер дівчинка сіла, на її обличчі врешті з'явилося якесь зацікавлення. Діти пильно вдивлялися одне в одного, намагаючись пригадати, а потім одночасно вигукнули: «Містер Кеттерлі!» та «дядько Ендрю!» Тепер вони знали, хто вони такі, і почали пригадувати всю історію. Після кількох хвилин жвавої розмови все було з'ясовано. Диґорі розповів, яким мерзотником виявився дядько Ендрю.
— Що ми будемо тепер робити? — запитала Поллі. — Візьмемо морську свинку і майнемо додому?
— Ну, це не горить, — широко позіхнув Диґорі.
— А я вважаю, що горить, — заперечила дівчинка. — Це місце таке тихе, таке сонливе. Ти майже спиш. Якщо ми раз поступимося, то залишиться тільки лягти і поринути у вічну дрімоту.
— Тут так до-обре, — протягнув Диґорі, широко позіхаючи.
— Я знаю, — сказала Поллі, — але нам необхідно повертатися.
Вона підвелася і почала обережно підступатися до морської свинки. А потім раптом передумала.
— Може, ліпше залишити її тут? — запитала. — Поглянь, яка вона тут щаслива. А твій дядько тільки знущатиметься з неї, якщо ми візьмемо її зі собою додому.
— Дійсно, так і буде, — відповів Диґорі. — Згадай лишень, як він повівся
— Стрибнемо назад у калюжу, гадаю.