Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 88

Маємо надію, що після відновлення і закріплення взаємної довіри між українським і польським населенням їхня співпраця знайде вияв в утворенні спільних господарських і культурних інституцій в ім'я ідеї кооперації для добра відродженого Слов'янства.

[Додаток 20 відсутній]

ЗВІТ [ВОЛИНСЬКОГО ПРЕДСТАВНИКА ПОЛЬСЬКОГО УРЯДУ]

І. Становище польського населення на Волині.

Становище польського населення на Волині від початку війни було винятково важким. Його били як окупанти, так і місцеве українське населення. Вивезення у глиб Росії, більшовицькі арешти, переслідування з боку українців і євреїв під час більшовицької окупації, потім німецькі арешти, вивезення на роботи до Німеччини і нарешті найтрагічніші вбивства, здійснені українцями. Точне встановлення кількості втрат польського населення на Волині на цей момент неможливе. У кожному разі найближчою до правди є кількість 150 тисяч (приблизно 50 тисяч арештованих, вивезених більшовиками, приблизно 1 тисяча — німцями, понад 15 тисяч замордованих українцями, решта виселена до Німеччини). У це число входить і населення, що емігрувало на так звані території Генеральної Губернії, кількість якого важко встановити. Від початку війни чинний кордон на річці Буг відокремлював Волинь від решти країни і виключав її із загальнонародної боротьби і праці. Від початку війни також проводилась дуже інтенсивна антипольська діяльність. Кожна наша помилка чи вигадана несправедливість у нескінченній кількості форм і методів були закинуті в українську масу з метою підбурювання її проти поляків.

Спочатку коїлись убивства окремих польських осіб і родин, але від початку 1943 р. вони набули масового характеру. Почалися вони в кінці лютого у Сарненському, Костопільському, Рівненському, Здолбунівському і Кременецькому повітах. У червні вони перенеслись у Дубненський і Луцький повіти. У липні на Горохівський, Володимирський і Ковельський, а в кінці серпня на останній волинський повіт — Любомльський. Убивства супроводжувались спаленням цілих польських поселень і потворними знущаннями. Вбивали все польське населення разом зі старими людьми, жінками і дітьми. Сільське населення, яке уникнуло смерті, покинуло свої поселення і, якщо не було захоплене і вивезене німцями на роботи, переховувалось у повітових містах або у кількох сільських центрах, так званих «оборонних базах». Ситуація їхня трагічна, бо вбивства не припиняються. Німці використовують ситуацію, викрадають і вивозять кого тільки можна, а ті, хто опинився у містах або на базах, маючи хоч якийсь захист, як правило, залишились без жодних засобів для існування. Кількість польського населення на Волині можна оцінити не набагато більше як 170 тисяч. Поведінка населення, крім тих, що стали фольксдойчами, є гарною. До початку масових убивств польське населення стосовно українців виявляло дуже виразні угодовські тенденції. Всюди, де проводилась польська підпільна робота, вівся пошук і знаходились контакти з українцями. У другій половині 1942 р. навіть здавалося, що не дійде до польсько-українського конфлікту, що вдасться якось розумно вирішити цю справу. Зрозуміло, що вбивства припинили тенденцію до польсько-українського порозуміння. Завдана кривда розпалила почуття ненависті й жагу помсти, сформувала однозначно негативне ставлення поляків до українців.