Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 73
Микола Сивіцький
Хай живе дружба між українським і польським народом!
За спільний фронт боротьби всіх уярмлених народів!
Уярмлені народи, об'єднуйтесь у боротьбі проти імперіалістів!
Смерть окупантам!
[ПОЛІТИЧНІ ПОМИЛКИ]
Поширеним є погляд, що українське (руське) суспільство Східної Малопольщі поділяється на дві чіткі групи, з яких одна — «пасивна селянська опортуністична маса, що шукає власну вигоду, інша — політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром формує рух усього народу і політичний напрямок його дій». Цей погляд, слушний ще, може, 40 років тому, є, можливо, найбільшим принциповим непорозумінням усіх починань від 1918 р. в українській справі. Він, коротко і стисло, вийнятий живцем зі старої австрійської політики і поширюється рядом абсолютно помилково політично орієнтованих землевласників, які здатні бачити лише плечі свого Гриця, який сидить на козлах брички, і поняття не мають, що відбувається на селі, де і самі мешкають. Це є той самий погляд, який закладено в основу заснування ББВР і Озону, що народні проводирі — це одне, а польський селянин — це свиняче корито, ціна зерна і пан староста. Як цей погляд був помилковим у планах табору Пілсудського, що доводить розвиток внутрішньопольських відносин, так незрівнянно більше помилковим є в оцінці українських відносин.
Не вникаючи у відмінність окремих українських груп, маємо незаперечний факт, що між так званою українською інтелігенцією і українським селянством існує координація діяльності, думок і тісна співпраця, про яку в польському суспільстві нікому і не сниться.
Так звана українська інтелігенція у своїй масі живе, працює і мислить безпосередньо разом з селом, з ним органічно зв'язана своїм власним буттям і у своїй масі є першим або щонайбільше другим її поколінням і, що найважливіше, не залишила цього села, як це у нас майже завжди відбувається, а залишається з цим селом у кревних і дружніх зв'язках і з розвитком села пов'язує своє існування, своє матеріальне (кооперативи, нотаріуси, судді, священики, адвокати, вчителі, лікарі) і політичне становище. Після закінчення навчання молодь у значній кількості повертається на село або у сусіднє містечко і переважно залишається у своєму регіоні народження як директор магазину, молочарні, лікар, адвокат і т.ін., становлячи, на відміну від того, що відбувається у польському суспільстві, і надалі з селом єдине і міцне утворення. Вона не соромиться свого села і з вищих чи матеріальних мотивів залишається зі своїм селом у єдиному зв'язку. Це незаперечний факт. З іншого боку, селянин і село, випускаючи зі свого лона новостворену інтелігенцію, має почуття повного порозуміння з нею і, безпосередньо працюючи з нею економічно та політично й проживаючи з нею в родині, має з нею значно сильніше почуття спільності, ніж те, яке спостерігається у суспільствах, де інтелігенція формувалася століттями і вже становить окрему верству, яка давно відірвалася від села, живе своїм власним життям поза селом, навіть більше — забирає від села і всотує те, що воно, як нову інтелігенцію, відкидає.
