Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 61

Це пояснення справи з організаційної точки зору. По суті ж професор Юліанський ще в лютому доручив підготувати доповідь на ПКП для спонукання ПКП до серйозних резолюцій, які закликають уряд до оголошення декларацій в українській і білоруській справах. Для орієнтації додаємо проект тез до декларацій і відозв, які планувалось оголосити, затверджений професором Юліанським (додаток № 17).

На засіданні доповідач посилався на факт, що до початку війни Польський уряд і польські офіційні діячі не подавали ознак життя українським і білоруським громадянам на Східних Землях, що видання декларації і відозв буде необхідним засобом пропольської пропаганди на цих землях проти ворожої пропаганди і зменшить реакцію на можливі спроби українського повстання серед широких мас українського суспільства, на що вказує ЗВЗ, намагаючись утримати Східні Землі по можливості без пролиття крові за якнайменшої збройної акції з огляду на недостатні сили і великі завдання у переломний момент. У доповіді було також посилання на вплив декларації і відозв на безпеку життя і майна поляків на Східних Землях у зв'язку з можливістю збройної акції крайніх українських сил, спрямованої проти спокійного польського населення.

В результаті дискусії була ухвалена резолюція голосами Трикутника й Кола (ПС) і самого професора Юліанського, який послався при цьому на прецедент на засіданнях ПКП, і своєчасно надіслана уряду. Професор Юліанський також постановив одночасно вислати представників до митрополита Шептицького в особах представника Уповноваженого і члена Конфедерації Народу (крило ОНР), який розмовляв уже з митрополитом для прискорення спроби порозуміння з таким важливим представником українського суспільства. За день до надання детальної інструкції професор Юліанський був арештований.

Новий Представник Речі Посполитої доручив знову підготувати доповідь щодо української справи на ПКП і підтримав наведений нижче проект мінімальної позитивної програми щодо української справи:

Річ Посполита Польща забезпечує українському населенню в Польщі вільний національний, культурний і господарський розвиток, зокрема:

1. Гмінне, повітове і воєводське самоврядування.

2. Загальну і середню національну школу і український університет для забезпечення вільного розвитку національної української науки і культури у кордонах Речі Посполитої.

3. Рівноправність української мови в суспільному управлінні і в судах.

4. Допуск українського населення без обмежень до служби у суспільному управлінні й у війську.

5. Рівну і справедливу участь українського населення у земельній реформі.

6. Створення можливостей для господарського розвитку українського населення на рівні з польським населенням.

Крім того, у відозві до Краю (Уповноваженого Уряду): а) гарантії права і власності, особистої свободи і свободи віросповідання; б) застереження щодо актів насилля, які будуть каратись зі всією суворістю права.

Представник Речі Посполитої цілком поділяв викладену в доповіді позицію, що засадничі права, які випливають з декларації уряду від 24 лютого 1942 р., не можуть бути предметом торгівлі з українцями, але мусять бути чітко підтверджені незалежно від того, чи українці захочуть розпочати зобов'язальні розмови. Уряд повинен уточнити свою позицію, заявлену до цього часу в загальних запевненнях. Над доповіддю, яка була підсилена детальним обґрунтуванням кожної тези пропонованого змісту декларації уряду, почалась дискусія. Після цього засідання надійшла ухвала уряду з української справи від 23.111.1943, яку Представник Речі Посполитої розіслав Четвірці для визначення позиції. На наступному засіданні ПКП розглядалась уже тільки справа відозви ПКП до українців. Її текст був надісланий уряду. Ця відозва є результатом компромісу чотирьох партій, і це слід підкреслити. Її недоліком треба вважати відсутність розмежування з колишнім санаційним урядом і непідтвердження, що майбутня Польща — це Польща Демократична.