Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 50

Під впливом поразок німців українці все більше відчувають свою самотність через свої зв'язки з німцями і відсутність зв'язків у таборі союзників. У такій ситуації підтримка польською стороною гасла незалежності України вважається українцями такою важливою подією, яка усунула б убік польсько-українську суперечку щодо кордонів, і навіть проблема Східної Малопольщі стає другорядним питанням. Один із провідних українських діячів, родом з Києва, який перед війною проживав у Польщі, висловив готовність вирушити в Лондон і утворити там український комітет, який би скликав українську регентську погоджувальну раду з українцями із Сполучених Штатів і Канади. Це була б значна акція проти СРСР, стосовно Польщі зберігали б нейтралітет, обмежившись проголошенням Української держави на етнічних українських землях і відкладаючи визначення кордону з Польщею до спільного його узгодження за умови підтримки Польщею українських дій.

Попередні польські офіційні виступи, серед яких відозва Уповноваженого Уряду в справі дивізії СС «Галичина» і звернення ПКП, викликали в українському суспільстві негативну реакцію. На думку кількох діячів і представників українського суспільства, у відозві Уповноваженого уряду Польський уряд уперше за чотири роки звернувся до українців — своїх громадян. Але не було в цих словах нічого, крім погроз. Не кажучи вже про те, що вони були спізнілі, бо набір уже відбувся, і, на думку українців, нереальні, бо як можна «найсуворіше покарати» 100 тисяч людей. Відозва ПКП, на їхню думку, дуже невиразно порушує справу незалежності України, але вже наперед застерігає, що не поступиться жодним клаптиком земель, які опинились у межах Польщі в 1939 р. То і незалежність України повинна бути подарунком з чужої кишені.

В єдиному кінцевому реченні відозва у загальних словах говорить про рівноправність українців, тоді як весь зміст відозви складається з претензій до українців і ні слова — про польську вину чи помилки стосовно українців у минулому.

Під впливом подій на Волині, про які пишемо окремо, масових убивств польського населення, втечі поляків з села до міст і взагалі з Волині, у тих українських колах, які брали участь в акції на Волині, народжувалась думка, що для української справи бажаним є фізичне усунення у Східній Малопольщі, як і на Волині, польського елементу шляхом вбивств і пожеж, внаслідок яких поляки почнуть втікати на захід. У такий спосіб вдалось би паралізувати бойовий оборонний дух польського суспільства у переломний момент і послабити польський елемент внаслідок масового відпливу тероризованого населення за Сян, а у випадку репресій польських чинників можна буде звернути увагу СРСР і викликати інтервенцію СРСР або США на захист українського населення, яке захищається від нападів польської влади. На території Східної Малопольщі частішими стали випадки вбивств поляків у різних куточках країни, які польська громадська думка приписує подібній запланованій акції, звинувачуючи у ній ОУН. Офіційні українські чинники намагаються вплинути заспокійливо у Східній Малопольщі. Внаслідок втручання архієпископа Твардовського пастирський лист опублікував митрополит Шептицький, засуджуючи політичні вбивства в ім'я любові до ближнього і закликаючи старше покоління до контролю за діями молоді і опікування над життям і майном тих, хто перебував під загрозою. Пастирський лист жодного разу не згадав, що мова йде про поляків. Митрополит Шептицький зазначив, що вже написав кілька пастирських листів, тоді як польські єпископи не написали ще жодного, хоча за його інформацією жертвами вбивств на Холмщині і Грубешівщині стають українці. Зазначимо, що це спорадичні випадки. На вимогу німецької влади заспокійливу відозву оголосив також доктор Кубійович, у якій називає найганебнішим проявом анархії приписування собі, своїм групам права карати смертю. Свою відозву видали і ОУ Н-бандерівці, які нині до своєї назви додають визначення «незалежники». Відозва підкреслює, що поляки служать у німецькій адміністрації на шкоду українському населенню.