Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 37

А тепер перейдемо до нашої внутрішньої політики.

Польсько-російський спір щодо Східних Земель Речі Посполитої почався 17 вересня 1939 р. Від цього моменту стає зрозумілим, що той спір з Росією мусимо розв'язати, якщо хочемо ці землі повернути. Війна ліквідувала на території Речі Посполитої зовнішні ознаки польської державності, і це є негативною обставиною. Але війна принесла і певні позитивні наслідки. Німеччина і Росія перед війною надавали підтримку різним елементам, незадоволеним польським пануванням на окраїнах. Так щасливо склалось, що ті території пережили російську і німецьку окупації. І ця окупація вилікувала наших багатьох окраїнних опонентів від рожевих мрій щодо німців і росіян. Є чіткі ознаки цього явища на місцевості. Чи можемо це використати політично? Чи взагалі польська політика, польський державний інтерес присутні на окраїнах? Мені здається, що до цього часу ми були у цій справі пасивними. Ні у нашій пропаганді, ні у політиці не можна побачити провідну ідею. Не можна побачити нічого, що якимось чином розв'язувало б наш безсумнівний і глибокий конфлікт з чужими окраїнними народами, чогось, що заохочувало б ці народи до спільної дії з майбутньою Польщею (підкреслення моє. — М С.). Східні Землі Речі Посполитої — сьогодні це один великий котел, у якому кипить, у якому перш за все панує найдикіший хаос понять і в якому дослівно точиться боротьба всіх проти всіх.

Багато що можна закинути українцям чи білорусам, можна до них ставитись як до заколотників, бандитів, політичних самогубців, але завжди можна їх виправдати тим, що не мають політичної традиції, бо ніколи не мали незалежної держави. Тисячолітню політичну традицію має Польща. І яку провідну думку пропонує, яку політику реалізує Польща на окраїнах? Сила Росії вбила нашу політичну активність. Східну політику не проводимо. Чекаємо, що нам принесе майбутнє, з вірою, що більшовики знищать українців або що після перемоги англосаксів ми повернемось на ці території і розправимося з тими ж українцями (підкреслення моє. — М С.) Чи не є це з нашого боку політикою рефлексу?

Не пропонуємо також стосовно сходу жодної чіткої політичної ідеї. Попри наш досвід, ми так само недосвідчені й роз'єднані, як у 1918 р. Ми знаходимо у польському суспільстві таку саму нерішучість, знаходимо таких самих пацифістів, які дивляться на окраїни, як на гирю на нозі, вбачаючи там тільки великий цвинтар безкарно замордованих поляків. Вони, часто з добрими намірами, а інколи і під впливом чужої пропаганди, готові відмовитись від окраїн, бо бачать там лише непереборні труднощі для польської політики.