Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 31

Микола Сивіцький

З огляду на цей поділ у білоруському і, особливо, українському народах наростають об'єднувальні тенденції. До цього долучаються і зростаючі вже тривалий час сильні, особливо в українців, незалежницькі тенденції, які вже мають свою історію.

За цих умов польсько-українські і польсько-білоруські відносини нерозривно пов'язані з проблемою польсько-російських відносин. Усе залежить від того, як складуться наші відносини з Росією. Чи підемо на принципове порозуміння і територіальний компроміс із Росією, що, безумовно, зв'язане з нещадним засудженням по обидва боки кордону незалежницьких устремлінь українців і білорусів, чи швидше почнемо принципову партію з Росією. А гра з Росією означає, що мусимо шукати серед українців і білорусів союзників. Тобто радше стимулювати їхні намагання здобути волю.

Основним питанням є: з Росією чи проти Росії? Від відповіді на це запитання залежать роль українців і білорусів у польсько-російських відносинах і наше ставлення до цих народів. Тому нині перед нами не стоять проблеми меншин у вузькому значенні цього слова, а перед нами стоїть східна проблема у широкому розумінні цього поняття.

І цю проблему в надзвичайно важких нинішніх умовах мусимо розв'язати. А оскільки вона стоїть перед нами не віднині, спробуємо глянути на неї у певному історичному аспекті.

II. Історія східної проблеми

1. Шляхетська Польща

Висновок, що перед Польщею стоїть східна проблема, ні для кого не є несподіванкою. Це є вічне у польській політиці питання.

Відтоді як польський король надщербив свій меч на воротах Києва, коли татарські, литовські чи російські загони доходили до Сілезії, Плоцька, Сохачева, Ловіча, Любліна, Завіхостя, Сандомира, Турська — постійно стоїмо перед східною проблемою.

Ми намагались її вирішити. Наша історія і досвід у цій сфері надзвичайно багаті. Досить простежити діяльність хоча б тільки Казимира Великого, щоб переконатись, скільки невтомних, але завжди впертих зусиль уклав цей П'яст у східну політику, у підготовку ґрунту для Ягелла і Зигмунта Августа. І що можна сказати про нашу давню східну політику? Можна стверджувати, що поки були стосовно Сходу в нападі, доти ми керувались правильною політичною ідеєю, до того часу були великою державою, згуртованою зсередини. Досить сказати, що у часи найбільшого розквіту нашої державності, у другій половині XVI століття, Польща простягалася на просторі близько мільйона двісті тисяч квадратних кілометрів. Тобто це була держава, у три рази більша, ніж Польща перед вереснем, у два рази більша, ніж Німеччина, у чотири рази більша за Італію. Намалюймо таку державу в Європі у день 1 вересня і задумаймось, які це має політичні наслідки.