Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 28

Це населення має у різних галузях свої власні національні потреби. Цей погляд при встановленні основ нашої національної політики не можна обминути або ним легковажити.

Одночасно не можна оминути того факту, що в українському суспільстві існують чинники цілком негативного ставлення до Польської Держави і вони отримали у деяких сферах українського населення значні впливи. До такого роду чинників Польська Держава не може бути толерантною.

Основою нашої політики стосовно українського населення повинна бути діяльність, яка не нищитиме біологічно український народ і не позбавлятиме його позитивних національних рис — що суперечило б віковій традиції і сучасним тенденціям польського народу — боронити державу від небезпеки, яка загрожує їй з боку відцентрових (ірредентичних) українських чинників, а з українського населення зробити повноправних, зацікавлених у розвитку і силі держави її громадян.

Постулат територіальної автономії та інших спеціальних адміністративних чи самоврядних відмінностей для українців у Польщі, як такий, що суперечить принципу єдності й згуртованості Польської Держави і водночас не знаходить підкріплення у реальному становищі на Східних Землях, належить повністю відкинути.

Ліквідація наслідків окупації

Нормалізація відносин на територіях проживання українського населення у Польщі, як і запровадження норм, які регулюють права і обов'язки українців у Польщі, мають проводитись після ліквідації наслідків окупації. Ця ліквідація повинна охоплювати у першу чергу такі галузі:

1. Польська Держава повинна докласти всіх зусиль, щоб польське населення, яке проживало на цих територіях перед війною й яке через військові дії чи їхні наслідки опинилося поза тими територіями, отримало можливість повернення у свої рідні краї.

2. Повернення польської державності на Східні Землі має повернути правопорядок і справедливість.

Зрада держави і злочини щодо польського народу і поляків, зокрема, коли мова йде про провідників і організаторів цих злочинів, як і організаторів співпраці з окупантом, повинні бути покарані з усією суворістю права.

Не можна у жодному разі допустити, щоб особи, які активно виступали проти держави і поляків або активно співпрацювали з окупантами у знищенні польськості, залишились безкарними і надалі могли брати участь у справі відбудови життя і нормалізації ситуації в Польській Державі. Це принизило б навіть авторитет держави в очах самого українського населення і могло б мати дуже негативні наслідки на майбутнє. Закони повинні визначити категорію осіб, які будуть підлягати покаранню.

Критерій зради держави і злочину проти поляків повинен охоплювати, по можливості, не дуже численні кола українського населення, але відносно тих, хто був зарахований до цієї категорії, повинні бути застосовані якнайсуворіші карні санкції.

Всім українцям, які не заплямували себе злочинами, потрібно вже зараз, перед закінченням війни, надати можливість реабілітації.

3. Різноманітні українські інституції отримали від окупантів або награбували за їхнього сприяння величезні маєтності, які були власністю польських економічних чи культурних організацій, інституцій чи установ. Ці маєтності мають бути повністю повернуті. Як загальний принцип мусить зобов'язувати постулат ліквідації різного роду змін, які відбулись щодо польського і українського майнового стану на користь українського елементу чи за сприяння окупантів, чи за їхньої згоди.