Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 16

Прелюдія до акції «вісла»

Коли з'явилась надія на відродження незалежності польського народу, еміграційний уряд запросив до дискусії над формою майбутньої держави представників усіх політичних партій, які перебували на еміграції. Було їх немало.

Отже, Стронніцтво Народове (Народова партія. — Ред.), Шанєц (псевдонім націоналістичної організації «Ящірковий Союз»), Конфедерація Народу, націоналістично-імперіалістичний Меч і Плуг, Стронніцтво Праці (Партія праці. — Ред.), Табір Польщі, яка бореться (наступник санаційного Обозу, тобто Табору Народного Об'єднання, зв'язаного з маршалом Е. Ридз-Смігли), Конвент незалежницьких організацій (колишній ББВР, тобто Безпартійний блок співпраці з урядом прихильників полковника Славка), Польща Бореться (група колишніх членів Польських Легіонів і Польської Військової Організації, підпорядкована ЗВЗ, а потім АК), Стронніцтво Демократичне (Демократична партія. — Ред.), ВРН (Вольність, Рівність, Незалежність — права течія розпущеної ППС, від 1944 р. Польська партія соціалістична) і Польські Соціалісти (ліва течія ППС, від 11. IV. 1943 р. Робітнича партія польських соціалістів).

Тож навколо уряду згуртувались усі верстви суспільства — від правиці до лівиці, за винятком комуністів, які у міжвоєнній Польщі були нелегальним угрупованням. Якщо частина цих угруповань з санаційною чи антисанаційною спрямованістю визнавала принцип рівноправності національних меншин і навіть надання їм територіальної автономії (Стронніцтво Демократичне, Польські Соціалісти), то ми не знайшли жодного, яке передбачало б можливість відокремлення «кресового» населення від Польщі з метою приєднання до батьківщини. Деякі були готові навіть погодитися з відбудовою України над Дніпром, але за умови утримання кордонів, визначених Ризьким договором.

Тобто в Польщі бракувало людей, які б чесно сказали: «Це не наше!» У своїй основі це було навіть не нечесністю, а наслідком спотвореного віками мислення, що ці землі є історично польськими і тому, безумовно, повинні бути польськими, і тільки поляк може бути тут господарем — навіть у випадку, якщо на сто мешканців припадатиме кільканадцять тих поляків. І це розуміння існує в старшого покоління до нинішнього дня.

Про вирішення українського питання у відродженій Польщі йшлося у різних доповідях, які, очевидно, замовляв еміграційний уряд. Більшість доповідей не мають підписів, тому важко встановити, яку політичну течію презентує автор, але всі висновки схожі: затиснути, знищити, ліквідувати, розселити по Польщі, виселити за межі країни, віддати Росії з метою денаціоналізації, вивезення у Сибір. «Росія вже собі з ними впорається!» Навіть автор розлогої і цікавої доповіді «Українська проблема через призму Лондона, Варшави і Львова» доходить до того самого висновку, що треба силою психічно зламати українців, щоб підготувати «гармонійну» польсько-українську співпрацю (документ 52). До таких висновків не доходили навіть німці у процесі германізації поляків. Ось ряд таких красномовних висловлювань.