Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 13

Повіт	Власний підрахунок	Підрахунок авторів	На думку авторів
Дубненський	1122	1900	6800
Горохівський	2086	2400	4200
Костопільський	3828	4400	7000
Ковельський	2707	3350	7300
Кременецький	2862	3000	5100
Любомльський	1530	1856	1900
Луцький	3713	4000	11300
Рівненський	1218	1000	7400
Сарненський	771	1400	6100
Володимирський	4556	6500	8000
Здолбунівський	684	500	3600
Волинське воєводство	25077	30306	68700

Відхилення від числа 25–30 тисяч жертв можуть йти в обох напрямках, як у плюс, так і в мінус. Твердження авторів, що їх було вдвічі (на 55 %) більше, залишається голослівним. «Не думаємо, — читаємо на сторінці 159, — щоб поза нашою увагою залишились інші такого роду великі масові різанини (то звідки кількість 68 тисяч?), але ми глибоко переконані, що не врахували багато місцевостей, у яких населення було повністю винищене, до останньої людини, і зараз нема свідків цих подій». Чи таких місцевостей могло бути багато? Якщо на місці нікого не залишилося, то бачили сусіди.

Подивимося тепер відхилення у мінус. У книжці наводиться велика кількість випадків злочинів УПА, селян і українських націоналістів, проте у донесеннях представника уряду по краю, які писались «по гарячих слідах», нема мови про ці злочини. Очевидно, що до боротьби чи різанини ніхто не надягав білих рукавичок, але пережите, описане через десятки років, безсумнівно, розрослось як щодо кількості, так і драматизму. І якби пан В. Семашко не боявся допустити дослідників до розповідей, які знаходяться в архіві (іншого автора книги, Ю. Туровського, вже немає в живих), то можна припускати, що баланс волинських жертв наблизився б до радянських оцінок — 20 тисяч.

Другий мінус — це обтяження українського рахунку жертвами німецьких акцій. Ось приклад перекручення дійсності: «Грудень 1943 р., — пишуть Ю. Туровський і В. Семашко, — село Германівка Ківерцівської гміни Луцького повіту. Українська поліція разом з німцями оточила Германівку і замордувала 52 особи польської національності за співпрацю з радянськими партизанами». Інакше висвітлює цей факт В. Романовський: «28 грудня 1943 р. німці спалили ціле село, вбивши 52 особи, у тому числі 2 радянських партизанів». І додає: «У зведенні рахунків за перевагу над супротивником поляки не мали боргу ні перед ким. Якщо вдавалось їм інколи знищити німецький патруль, то приписували це українцям. Німці не могли передбачити, що діяльністю добродушних лісових мешканців керують досвідчені організатори диверсій з польських офіцерських шкіл у краю і з Великобританії…»