Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 48
Энтони Д. Смит
Але чи означає це, що характер та ідеали націоналізму завжди залежать від соціального стану та геополітичної ситуації? Чи й справді еліти залежать від реальної народної підтримки та вибору, чи доречні, зрештою, їхні ідеї, коли ситуацію визначають глобальні соціально-економічні процеси? Безперечно, тут не вдалося уникнути теорії модернізації; як висловився Гелнер: «Усі вожді «слаборозвиненого світу» чинять, як вестернізатори, а висловлюються, як
Так ідеологічному детермінізмові Кедурі, теорія модернізації протиставляє соціально-економічний детермінізм. Зокрема, на думку Ґелнера, саме націоналістична ідеологія доволі недоречна й хибна. Нації не було чимось зумовлено, а тому, природно, люди й не потребували національності. Саме сучасність потребує нових націй, через це виникнення національностей видається цілком природним явищем. Саме сучасність неминуче прибирає «націоналістичної» форми, тому націоналізм і створює нації: «Націоналізм… вигадує нації там, де вони не існують, — проте для дальшої роботи потребує певних уже наявних характерних рис, навіть коли… вони суто негативні» (там же: 168). До питання характерних рис я ще повернуся. А зараз хочу зосередитись на тому, як ідеї, а надто «ідеології» (націоналізму), вилучають з причинового ланцюга. Труднощі постають не з детермінізмом чи браком елітного вибору, а саме з «підходом», де основні елементи й важливі стадії багатозначності та причиновості позбавлено належного пояснення.
Ґелнер стверджує, ніби нації створено «націоналізмом», який, своєю чергою, є культурною формою, що вигадала сучасність, тобто сучасним індустріалізмом. За такої теорії націоналізм стає необхідною культурною формою, «високою культурою». Він позбавлений рушійної або керівної сили й не робить якогось окремого причинового внеску; він просто опосередковує індустріалізм через культуру. Це схиляє до думки, що насправді, не має значення якої форми чи інтенсивності набуває націоналізм, байдуже й те, коли, де та яких націй «начаклував» індустріалізм. Усе це другорядне, як на глобальну неминучість «націоналізму взагалі», і таку неминучість годі з’ясувати. Отже, теорія не може пояснити чому націоналізм приязний до одних націй та держав і нещадний до інших, чому одні нації він утворює, а інші нищить, чому ми натрапляємо на релігійні, революційні, расистські, а то й фашистські націоналізми.
Інакше кажучи, «націоналізм» в уявленні Гелнера мало, а то й зовсім не збігається з поширеним значенням цього терміну: ідеологія та рух, під проводом яких люди прагли досягти єдності, ідентичності й автономії для своїх націй. Натомість Кедурі надає зайвої ваги таким ідеям та рухам і, як сам зазначив у передмові до пізнішої антології присвяченої африканському та азійському націоналізмам, якраз у них вбачає істинну причину нестабільності (Kedourie, 1971). Але постає питання: що він мав на увазі, коли доводив, як дезорієнтовані й невизнані молоді «маргінали» палко сприйняли месіанські обіцянки націоналістичної ідеології, адже над молоддю тяжіли традиції рідних спільнот і примарні перспективи Заходу.
