Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 22

Поняття національної гідності теж не настільки просте, як може здатися. Нинішнє приниження та гноблення — це протилежність гідності, яка принесе визволення, але не здатна його втілити, викликаючи натомість тільки саме прагнення. Гідність слід «наново відкрити» внутрішньо. Отож, друге значення: гідність як «істинна вартість», приховано зовнішніми спотвореннями. Завдання полягає в тому, щоб знайти цю внутрішню вартість, усвідомити гідність автентичного «Я». Свого часу це відбилося в азійському вислові «західна майстерність, східна мораль», що є натяком на природжену духовну вищість Азії, попри технологічну досконалість Заходу. Така позиція боронить внутрішню гідність приниженого й віщує повернення того становища, коли гнобленого та зневаженого буде поновлено в колишній шляхетності, а зовнішній стан відбиватиме внутрішню вартість — саме такі почуття охоплювали лідерів японського Мейдзі ісину. Окрім того, гідність може виникнути й через шляхетне походження чи стародавність роду, що тішиться глибокою повагою й шанобливістю. Пошуки колективної гідності підносять «істинне» національне «Я», провівши паралель між нинішнім погіршенням стану нації й дрібними національними меншинами. Це особливий випадок, коли ґрунтовно задокументована героїчна або «золота» доба править за зразок визначення вартості колективного сьогодення».

Націю, на думку націоналістів, можна охарактеризувати як спільноту історії й долі, або ще краще, як спільноту, яку історія потребує і яка створює свою долю — особливу національну. Така ідея долі несе значно емоційніше навантаження, ніж поняття майбутнього. Долі зумовлено історією; карта доль — це унікальний напрямок і талан; долі промовляють про трансцендентність, можливо, про вічність; адже ми «живемо» в пам’яті й судженнях нащадків. На думку націоналістів, доля нації завжди славетна, як і її далеке минуле; справді, золоте минуле, приховане обтяжливим сьогоденням, сяятиме ще сильніше завдяки відродженню істинного духу нації прийдешніми поколіннями. Тому доля кожної нації має не повертатися до славетного минулого, а оновлювати свій дух на нинішньому етапі, зважаючи на передумови свого перетворення (див. Anderson, 1999).

Не менш важливим для націоналістів є ідеал свідомої відданості нації. Таке свідомо жадане почуття властиве не тільки націоналізмові; зрештою, Перикл, у незабутньому вислові Тукидида, закликав своїх атенських співвітчизників «закохатися у своє місто», і ми можемо знайти ще приклади закликів до відданості, любові й самопожертви як у громадянському, так і в релігійному контекстах. Але націоналізм узяв цю свідому колективну відданість за найголовніший стан. «Любов до нації» — найвища політична чеснота націоналізму. Отже, усі ті заклики до представників великої «родини» боронити «рідних та близьких» і «рідну домівку», а також необхідність самопожертви — задля добра «нашої країни». Як сказав у 1950-х роках Мішель Афляк (Michel Aflaq), співзасновник Сирійської партії Баас (Відродження): «Націоналізм — це любов». «Саме така абстрактна любов, — стверджує Кедурі, — живила найбільші терористичні акти» (див. Binder, 1964; Kedourie, 1971: Вступ).