Читать «Джейн Ейр» онлайн - страница 39

— Що ж, один раз — то ще нічого, але, прошу, не дозволяйте цього дуже часто. Іще одна річ вразила мене: перевіряючи рахунки з економкою, я виявив, що протягом останнього півмісяця вихованки двічі дістали другий сніданок, що складався з хліба й сиру.

Як це розуміти? Я ще раз переглянув статут, але й згадки не знайшов про якийсь другий сніданок. Хто запровадив цей новий порядок? І з чийого дозволу?

— Це я сказала нагодувати їх, сер, — відповіла міс Темпл. — Сніданок був приготований так погано, що учениці не могли його їсти, тож я не могла допустити, щоб вони сиділи голодні аж до обіду.

— Хвилиночку, добродійко! Вам добре відомо, що, виховуючи цих дівчат, я ставлю собі за мету не розпестити їх та призвичаїти до розкошів, а, навпаки, навчити їх витривалості, терпіння й самозречення. Отож, якщо їх спіткало таке невеличке розчарування, як зіпсована страва, куди чогось передали або недодали, то не слід було старатися пом'якшити цю прикрість, даючи їм натомість щось смачніше; це тільки тішить їхню плоть і зводить нанівець призначення цього доброчинного закладу. Навпаки, кожний такий випадок повинен допомагати нам зміцнити дух вихованок, навчити їх стійко терпіти земні нестатки. При такій оказії не завадила б коротенька промова; розумний наставник нагадав би вихованкам про страждання перших християн, про тортури мучеників, про те, як син Божий закликав своїх учнів узяти кожному свій хрест і йти за ним; про його напучення, що не самим хлібом живе людина, а кожним словом, яке виходить з уст Господніх; про його божественну втіху: «Якщо ви терпите голод і спрагу задля мене, то ви блаженні єсте». Добродійко, коли ви вкладаєте в дитячі роти хліб із сиром замість підгорілої каші, то ви, може, й даєте поживок їхній грішній плоті, але ви не думаєте про те, яким голодом морите їхні безсмертні душі!

Містер Броклґерст знову замовк — мабуть, від надміру почуттів. Коли він заговорив, міс Темпл опустила очі, але тепер вона дивилася просто перед себе, і її завжди бліде обличчя стало холодне й непорушне, мов викарбуване з мармуру, а уста були стиснені так міцно, що, здавалось, їх міг розтулити тільки різець скульптора. Тим часом містер Броклґерст, що стояв біля каміна, заклавши за спину руки, велично розглядав вихованок. Раптом він закліпав очима, мовби їх щось засліпило або запорошило; повернувши голову, він заговорив набагато швидше, ніж доти:

— Міс Темпл, міс Темпл, а що то за дівчинка з кучерявим волоссям? Онде, добродійко, ота руда, у якої вся голова в кучерях!

І, піднявши ціпок, він показав ним на дівчину, що його вжахнула; рука його дрібно тремтіла.

— То Джулія Северн, — спокійно відповіла міс Темпл.

— Джулія Северн! Хоч би хто вона була — чого в неї кучеряве волосся? Як вона сміє так безсоромно нехтувати усі правила й засади цього дому? Тут, в євангельському доброчинному закладі, ходити з копицею кучерів на голові!

— Джулія кучерява з природи, — ще спокійніше відповіла міс Темпл.

— З природи? Таж ми не повинні підлягати природі, — я хочу, щоб ці дівчатка були дітьми Милосердя. Ну навіщо оця кучма? Я знову і знову повторюю свою вимогу, щоб волосся було зачесане просто, скромно й гладенько. Міс Темпл, цю дівчину треба коротко обстригти. Завтра я пришлю перукаря. Я бачу тут іще кількох патлатих — онде ота висока: хай-но вона повернеться до мене спиною. Накажіть усьому старшому класові підвестись і стати обличчям до стіни. Міс Темпл провела носовичком по губах, немовби стираючи мимовільну усмішку, однак дала наказ, і старші дівчата, второпавши, нарешті, чого від них вимагають, виконали його. Я трохи відхилилась назад і бачила, як вони при цьому перезиралися й викривлялися. Шкода, що містер Броклґерст не міг бачити їхніх облич, а то б він, може, збагнув: хоч би що він чинив із зовнішнім виглядом, на душі він не мав ніякого впливу.