Читать «Джейн Ейр» онлайн - страница 30

Я знов і знов перечитувала ці слова, почуваючи, що не можу збагнути їхнього змісту. Я все ще міркувала над значенням слова «притулок», намагаючись знайти якийсь зв'язок між першим реченням та віршем із Святого письма, коли раптом почула позад себе чийсь кашель. Повернувши голову, я побачила дівчинку, яка сиділа недалеко від мене на кам'яній лаві; вона низько схилилась над книжкою і, здавалося, вся поринула в читання. Зі свого місця я змогла прочитати заголовок — «Раселас». Ця назва здалася мені дивною і тому привабною. Перегортаючи сторінку, дівчинка ненароком глянула вгору.

— Що, цікава книжка? — одразу спитала я.

Я вже вирішила попросити, щоб вона дала її мені почитати.

— Мені подобається, — відповіла вона по короткій мовчанці, уважно глянувши на мене.

— Про що в ній написано? — питала я далі.

Сама не знаю, як я наважилася завести розмову з незнайомою дівчинкою. Це суперечило моїм звичкам і вдачі; мабуть, її захоплення книжкою зачепило в мені

якусь співзвучну струну, бо я теж любила читати, щоправда, по-дитячому: я неспроможна була зрозуміти, осягти щось складне й серйозне.

— Можеш подивитися, — промовила дівчинка, простягаючи мені книжку.

Я її трохи погортала і одразу переконалася, що зміст не такий принадний, як назва. «Раселас» здався мені, як на мій легковажний смак, дуже нудним. Там не було нічого ні про фей, ні про ельфів; густо видрукувані сторінки не обіцяли нічого цікавого. Я віддала дівчинці книжку, вона спокійно взяла її, не промовивши ні слова, і вже хотіла була знову взятися до читання, та я насмілилась вдруге потурбувати її:

— Чи не могла б ти сказати, що означає отой напис на табличці над дверима? Що таке «Ловудський притулок»?

— Та це школа, куди ти приїхала вчитись.

— А чому вона зветься притулком? Хіба вона чимось відрізняється від інших шкіл?

— Це пристановище для бідних сиріт: і ти, і я, і всі інші дівчатка живемо тут з ласки. Ти, мабуть, сирота? В тебе помер хтось із батьків?

— Вмерли обоє, я їх і не пам'ятаю.

— От бачиш, тут у всіх учениць немає батька або матері, а дехто втратив і батька, і матір, тому-то ця школа й зветься притулком. Тут виховуються сироти.

— А хіба ми не платимо грошей? Хіба нас тримають за спасибі?

— Наші родичі або друзі платять по п'ятнадцять фунтів на рік.

— То чому ж ти кажеш, що ми живемо тут з ласки?

— А тому, що п'ятнадцять фунтів на рік не досить, і решта поповнюється пожертвами.

— А хто ж дає ці гроші?

— Різні добрі леді й джентльмени тут і в Лондоні.

— А хто така Наомі Броклґерст?

— Жінка, що побудувала нову половину школи, як і пишеться на табличці; її син тут тепер усім порядкує.

— Чому?

— Бо він скарбник і директор притулку.

— То цей будинок не належить тій високій леді, що носить годинника й звеліла дати нам хліба з сиром?

— Міс Темпл? Ой ні! Якби ж воно було так! А то їй доводиться відповідати перед містером Броклґерстом за всі свої дії. Містер Броклґерст сам купує нам їжу й одяг.

— Він теж мешкає тут?

— Ні, за дві милі звідси, у великому будинку.

— Він добра людина?

— Він священик. Кажуть, що він робить нам багато добра.