Читать «Хатина дядька Тома» онлайн - страница 9

Коли народився маленький Гаррі, Еліза поступово одійшла і заспокоїлася; під життєдайним впливом цього нового єства рани її загоїлись, нерви зцілилися, і вона жила собі, не знаючи лиха, доки її чоловіка раптом забрали від добросердого власника фабрики й кинули під залізну руку законного господаря.

Тижнів за два після того, як господар забрав Джорджа, вірний своєму слову власник фабрики, сподіваючись, що за цей час гнів містера Гарріса минувся, поїхав до нього і як тільки міг почав умовляти, щоб той дозволив Джорджеві повернутися до колишньої роботи.

— Не завдавайте собі марного клопоту, чоловіче,— вперто відказав господар.— Я сам собі голова.

Я не мав наміру втручатись у ваші справи, шановний пане. Просто подумав, може, ви добачите тут свою вигоду й віддасте його нам на тих умовах, що я пропоную.

— О, я добре розумію, до чого йдеться. Бачив, як ви переморгувались і шепотілися, коли я забирав його з фабрики. Та мене в дурні не пошиєте. В нас вільна країна, сері Цей молодик — моя власність, і я робитиму з ним усе, що захочу, і край!

Отак загинула остання Джорджева надія, і тепер він не май попереду нічого, крім життя, сповненого осоружної тяжкої праці, що його ще дужче потьмарять усі ті загострені підступи та образи, на які здатен вигадливий розум деспота.

Один дуже людяний юрист сказав колись: «Найгірше, що можна заподіяти людині,— це повісити її». Ні! З людиною можна повестися ще й гірше!

Розділ III

БАТЬКО І ЧОЛОВІК

Місіс Шелбі поїхала в гості, а Еліза стояла на веранді й невесело дивилась, як віддаляється коляска, коли раптом хтось поклав руку їй на плече. Вона обернулась, і в її гарних очах засвітилася радісна усмішка.

— Це ти, Джордже? Як ти мене злякав! Ой, я така рада, що ти прийшов! Ходім до мене — пані поїхала на цілий вечір, і нас ніхто не потурбує!

З цими словами Еліза повела його до невеликої чепурної кімнатки, що виходила на веранду,— там вона звичайно сиділа над шитвом, готова схопитися на перший поклик своєї господині,

— Яка ж я рада!.. Чом ти не усміхнешся?.. А поглянь-но на Гаррі — він так швидко росте!..

Хлопчик стояв, учепившись за материну спідницю, і боязко позирав на батька з-під навислих на чоло кучерів.

— Гарненький, правда? — спитала Еліза, поправляючи хлопчикові довгі кучері й цілуючи його.

— Краще б не бачити йому цього світу! — гірко відказав Джордж.— Нехай би я й сам ніколи його не бачив!

Здивована й перелякана, Еліза сіла ш стілець і, прихиливши голову д чоловікового плеча, зайшлася слізьми.

— Елізо, серденько моє, я не хотів тебе смутити,— лагідно мовив він,— слово честі, не хотів. О, навіщо звела нас лиха доля! Може, ти знайшла б своє щастя з кимось іншим!..

— Джордже! Схаменися, Джордже! Що ти кажеш? Яке страхіття тебе спіткало... чи має спіткати? Ми ж були такі щасливі...

— Атож, були, люба,— мовив Джордж. Тоді посадовив хлопчика собі на коліна і, ворушачи рукою його довгі кучері, пильно задивився в чарівні темні оченята.— Він такий схожий на тебе, Елізо, мов викапаний, а вродливішої за тебе жінки я зроду не бачив, та й не треба мені кращої. І все ж було б нам з тобою ніколи не знатися!