Читать «Майстер і Маргарита» онлайн - страница 13

Основний інтерес Булгакова прикутий швидше не до осмислення незмінних стосунків поета й натовпу, а до пошуків сили, здатної захистити поета, стати свого роду посередником між носієм істини і не готовими його зрозуміти людьми. Пілат виявляється нездатним захистити Ієшуа, він залишається звичайною людиною: прозріння істини не позбавило прокуратора страху перед цезарем. Воланд, який рятує Майстра, не знає страху. Але Воланд — не людина. Користуючись своєю позаземною владою, він дарує Майстрові спокій.

Інтерпретатори роману неодноразово намагалися розгадати загадку Майстра і дати відповідь на питання: за що улюблений герой Булгакова був позбавлений світла? Очевидно, раз і назавжди дати відповідь на це питання неможливо, тому що письменник втілив свій погляд на світ, людину й епоху у формі міфологічного роману, основна риса якого — невичерпність смислу. Одне з цікавих трактувань образу і долі Майстра належить Б. Гаспарову. Здійснюючи мотивний аналіз романної структури «Майстра і Марґарити», дослідник справедливо зазначає, що за очевидної подібності і пов’язаності Майстра й Ієшуа (бездомність, загальне цькування, донос і арешт, зрада, в’язниця і страта) їхня доля виявляється не цілком однаковою. Майстер переживає загибель і воскресіння для спокою, тоді як історія Ієшуа обмежується похованням. Виявляючи мотиви, здатні прояснити долю Майстра в концепції роману, Б. Гаспаров знаходить ще дві проекції цього образу. По-перше, автобіографічну: у листі Радянському уряду Булгаков писав, що в нього «злидні, вулиця й загибель». Цей лист може розглядатися як літературний факт, заготовка для роману, оскільки майже дослівно повториться в монолозі героя. Автобіографічні паралелі послідовно проведені письменником через усі образи. Другою проекцією Майстра є Пушкін, який має багато спільного з Ієшуа. Але в 1937 році у зв’язку зі святкуванням сторіччя з дня загибелі першого поета Росії актуалізується ідолопоклонство, яке знищує справжність образу Пушкіна. Відбувається його перетворення на об’єкт ювілейного торжества. У сприйнятті Булгакова, Пушкін водночас є високим ідеалом, носієм істини І мертвим ідолом, що відмітає живу істину натовпу. Амбівалентність (подвійність) будь-якого художника-генія тричі заявлена Булгаковим в Ієшуа, Пушкіні й автобіографічному Майстрі. І важко не пов’язати наданий Майстру Воландом спокій з пушкінськими рядками: «На свете счастья нет, / Но есть покой и воля».