Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 85

Мешканця цього звали Іваном Герасимовичем. Коли Іван Герасимович був ще маленький, йому подарував цей велосипед його тато. Потім Іван Герасимович виріс і купив собі справжній, дорослий, велосипед, а цей велосипед заховав у сараї. Він думав, що колись одружиться і в нього будуть діти, тоді він подарує їм цей велосипед. Але минуло років двадцять п'ять чи тридцять, Іван Герасимович так і не одружився, а про велосипед забув. 1 ось нещодавно він розбирав у себе в сараї старий мотлох і побачив цього велосипеда.

«Що мені з ним робити? — подумав Іван Герасимович. — Віддам я його, мабуть, хлоп'ятам у дворі. Однак у мене своїх дітлахів нема. Хоч я ще, може, одружусь, але до того часу велосипед зовсім поіржавіє, і його треба буде викинути або здати у брухт».

Він витягнув велосипед з сарая і сказав хлоп'ятам:

— Ось вам, бісенята, велосипед. Він хоч і не показний з вигляду, зате міцний. Я в дитинстві цілими днями катався на ньому, а дивіться, хоч би шпиця зламалась. Одне слово, катайтеся, хлоп'ятка. Доламуйте.

Хлопці були дуже здивовані і навіть не вірили, що їм дарують велосипед, але потім побачили, що Іван Герасимович не жартує, і дуже зраділи. Спершу вони спробували кататись у дворі, але там їм було дуже боляче падати, бо весь двір був вимощений диким камінням. Тоді вони пішли на бульвар, і тут їх побачив Толя. Він подивився, як хлопчаки раз у раз беркицялися з велосипеда на землю, і сказав:

— Ех, ви! Хто ж так учиться кататися! Так і носи пороз'юшуєте! На велосипеді треба вчитись кататися з гори.

— Чому з гори? — здивувалися хлоп'ята.

— Бо коли їдеш з гори, велосипед котиться сам — педалі крутити не треба, і можна вчитися тримати рівновагу. А коли навчишся тримати рівновагу, можна починати вчитися крутити педалі. Якщо ж учишся відразу і того і другого, то нічого не вийде.

Хтось із хлоп'ят сказав:

— Треба піти бульваром далі, там дорога йде вниз, тобто з гірки.

Усі побігли туди, де починався спуск. Але ні в кого не вистачило сміливості спуститися на велосипеді з гори.

— Які ж ви боягузи! — сказав Толя. — Ану дайте велосипед, я покажу вам, як треба кататися.

Толя сів на велосипед, відштовхнувся ногою і поїхав униз. Він уже вмів трохи кататись, і їзда на велосипеді не вимагала від нього великих зусиль. Хлоп'ята ватагою побігли за ним. Вони вже боялися, щоб він не втік од них разом з велосипедом. Велосипед тим часом набирав швидкості. Педалі закрутилися з такою швидкістю, що Толя не встигав крутити ногами. Довелося йому відпустити педалі, але вони все-таки не переставали обертатись і били його по ногах. Тоді Толя широко розчепірив ноги і помчав такою розкарякою із страшенною швидкістю. Раптом він побачив попереду малюків, які бавились посеред бульвару. Щоб не наїхати на них, йому довелося круто звернути вбік. На його щастя, в огорожі бульвару виявилася хвіртка. Толя прошмигнув крізь неї, миттю перетнув вулицю і в'їхав у ворота будинку.