Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 8
Валерий Владимирович Медведев
— А навіщо на горобців? На метеликів, я гадаю, легше.
— Навіщо ж на метеликів? Метелики — комахи, а горобці — як-не-як птахи! На минулому уроці ми якраз проходили горобців. Ти в цей час, правда, якусь веселу книжку читав.
— Ага. Я про горобців не слухав.
— Ну от, а я слухав. Ніна Миколаївна цілу годину розповідала про горобців. Знаєш, яке у них чудове життя?
— На горобців то на горобців! — здався Кость Малинін. — Я у драмгуртку в «Сніжній королеві» ворона грав. Мені на горобця навіть легше перетворитись. Давай швидше!
— Тобі аби тільки швидше! Спочатку треба хоч трохи потренуватись, — сказав я, вилазячи з ногами на лавочку.
Присівши навпочіпки, як горобець, я втягнув голову в плечі й заклав руки за спину, мов крила.
— Схоже, — сказав Кость, повторюючи за мною всі рухи. — Цвірінь-цвірінь!
— Ну, от що! — сказав я. — Тренуватись то тренуватись, а завчасно цвірінчати нічого. Давай краще освоїмо горобину ходу.
Сидячи навпочіпки, ми застрибали по лавці й мало не попадали на землю.
— Важко! — признався Кость, для рівноваги розмахуючи руками, немов крилами.
— Пусте, — заспокоїв я Малиніна, — коли ми станемо справжніми горобцями, стрибати буде легше.
Кость хотів ще трохи поплигати, але я йому сказав, що тренування закінчилось і що тепер переходимо до найголовнішого — до перетворення людини Малиніна і людини Баранкіна на горобців.
— Замри! — скомандував я Костю Малиніну.
— Завмер!
— Зосередься!
— Зосередився! — відповів Кость.
— А тепер по команді, подумки, себто у власній уяві, починай перетворюватися на горобця! Зрозуміло?
— Зрозуміло!
— Коли зрозуміло, тоді до перетворення з людини на горобця приготувались!
— Приготувались!
— Почали!
— Почали!
Я заплющив очі, надувся і, повторюючи подумки слова заклинання, почав, у власній уяві, з усієї сили перетворюватись на горобця, сумніваючись, однак, чи вистачить у мене справжнього бажання й справжньої сили для такого нечуваного й небаченого і, можна сказати, надзвичайного завдання…
Частина друга
ЦВІРІНЬ-ЦВІРІНЬ! ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ!
ПОДІЯ ДЕВ'ЯТА
Варто захотіти по-справжньому!..
Сказати правду, в мене все життя виникали в голові усілякі важкоздійснювані бажання й фантазії.
Один час я, наприклад, мріяв винайти такий апарат, з допомогою якого можна було б у будь-якої людини на відстані вимкнути голос. За моїми розрахунками, цей апарат (я його назвав ТИХОФОН БЮ-І — вимикач голосу за системою Баранкіна) мав діяти так: скажімо, сьогодні на уроці вчитель розповідає нам про щось нецікаве і в такий спосіб заважає мені, Баранкіну, думати про щось цікаве; я натискаю в кишені на вимикач тихофону, і голос вчителя зникає. У кого такого апарата нема, той слухає далі, а я у цілковитій тиші спокійно роблю свої справи.
Ось іще приклад: я входжу ранком у клас. Зінка Фокіна напускається на мене і одразу починає читати мені нотацію; я спокійно клацаю вимикачем у кишені і вимикаю голос Фокіної на цілий день…
Мені дуже хотілося винайти такий апарат, проте далі назви в мене чомусь діло не посунулось, можливо, тому, що я не по-справжньому хотів змайструвати такий апарат?