Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 49

Кость Малинін сидів з очманілим виглядом на траві, очі в нього були вибалушені так, ніби він все ще мчав подумки назустріч мирмикам.

— Ех ти, вояка! — сказав я, видираючи з Костевих лап дрючок. — Розмурашився! Зараз як торохну тебе по макітрі, щоб ти більше не ліз куди не слід. Треба було йти на з'єднання з нашими, а ти… Ех, Малинін!..

Я, певне, і справді вліпив би Костю ляпаса, аби в гущавині трави в цю мить не майнула спина рудого мирмика. Я повернув голову. Із кущів висунулась руда морда і хижо поворушила величезними щелепами. Праворуч і ліворуч теж повилазили руді мурахи… От тобі й раз! Виходить, їм теж вдалося переправитися через ручай і не лише переправитися, але й оточити нас з усіх боків.

— Лізь на квітку! — тихо шепнув я Малиніну. — Одразу зосереджуйся і негайно перетворюйся на людину!

— А ти?

— Я прикриватиму твій відхід. Сам бачиш, в яке становище потрапили. Лізь!

Кость шмигнув по стеблині вгору, я — за ним. Мирмики почули шарудіння і позадирали догори свої руді морди. Один з них, щоб краще бачити, став на задні лапи.

— Лізь вище, — шепнув я Костю, — помітили гади! Лізь на квітку і там швидше перетворюйся…

Поки Малинін здирався на верхівку квітки, мирмики оточили стебло і мовчки один за одним почали підніматися слідом за нами.

ПОДІЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ

Десять великих на двох маленьких і павутинка-літак

— Ех, ви! — крикнув я, звішуючись з листка. — Десять здорованів на двох малюків… Не соромно?

Мирмики мовчки піднімалися по стеблині. На відстані двох-трьох сантиметрів од мене вони зупинилися і заскреготали щелепами. «Цікаво! Чи встигне Малинін перетворитися на людину, чи ні? — подумав я, перекидаючи дрючка з однієї лапи в другу. — А нічого він без мене і не зуміє і не встигне…»

— Ти, рудий! — крикнув я найбільшому мирмику, — давай один на один! Я тебе викликаю!

Рудий здоровань, не кажучи ні слова, зробив крок уперед і розімкнув щелепу. Я розмахнувся і що було сили влупив його дрючком по голові. Мирмик похитнувся і без жодного звуку, звалився на землю. Місце збитого в ту ж мить мовчки зайняли двоє рудоголових мурахів. Я вже приготувався їх як слід зустріти, раптом чую — згори голос Малиніна:

— Юрко, обережніше! Третій мирмик ззаду заходить…

Вискочивши на листок, я трьома ударами збив трьох мирмиків із стебла і крикнув:

— Малинін, ти чому не перетворюєшся на людину, чому не виконуєш мого наказу?

— А я без тебе все одно не буду ні на кого перетворюватись! — долинув згори Костів голос.

— А я кажу, будеш! — закричав я, відбиваючись од мирмиків, що тисли на мене, і вилазячи на віночок квітки.

Все, далі відступати нікуди. Внизу, під нами, мирмики, вгорі — небо, посередині — ми з Костем Малиніним.

— Це чому ж ти не будеш перетворюватись? — гримнув я на Малиніна, але в цей час із-за пелюстки вигулькнула руда голова і хижо вертіла очима. — Малинін, негайно перетворюйся! — і влупив мирмика дрючком по черепу. Мирмик зник.