Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 21

— Чого ти крутишся, як на уроці? — спитав мене раптом казково гарний метелик звичайнісіньким голосом Костя Малиніна.

Я глянув на метелика і не своїм від хвилювання голосом спитав:

— А ти хто такий?

— Та ти що, Баранкін, навмисне не впізнаєш мене, чи що?

— Малинін, це ти?

— А то хто ж! Не впізнав?!

— Спробуй упізнай тебе! Оце так перетворився! А я вже перелякався, думав, з тобою щось трапилося.

— Аякже! Тримай ширше кишеню! — сказав Малинін, розводячи крила й здіймаючи навколо себе вітер.

Я не міг одвести од Костя очей, такий він був незвичайний.

— Костю, — сказав я, — як же ти називаєшся?

— Як я називаюсь? Дуже просто… Зараз згадаю. Крила в мене зверху чорно-зелені?

— Чорно-зелені.

— А спідні?

— Коричнево-чорні.

— З золотими цятками?

— З цятками… І ще на кожному крилі по півмісяця і по цілій веселці.

— Все ясно! Я перетворився на махаона із сімейства вітрильників.

— А я?

— А ти перетворився в цього… Ану, повернись!

Я повернувся. Малинін критично оглянув мене з ніг до голови.

— Так… — сказав він. — Крильця в тебе маленькі, жовтенькі з чорними плямами. Зрозуміло. Ти перетворився на цього… на шкідника.

— На якого шкідника?

— На городнього. Відомого населенню під назвою капусниця із сімейства біланів…

— От тобі й маєш! — обурився я. — Чому це я перетворився на капусника, а ти — на махаона?

— «Чому, чому!» Звідки я знаю! Мабуть, тому, що махаони водяться на Далекому Сході, а я жив три роки в Хабаровську. А капусниці водяться в середній смузі Росії.

— А це точно?

— Точно! В мене ж колекція була! Я всі види метеликів знаю… Я — махаон, а ти — шкідник…

— «Шкідник!» Від тебе багато користі! Коли хочеш знати, то капусником бути навіть краще, ніж махаоном.

— А це чому ж?

— Тому що… тому що… у тебе крила розмальовані, як у дівчинки. Мені, наприклад, з такими крилами було б соромно з'явитися серед хлопців… тобто серед метеликів.

— Соромно — і з'являйся серед своїх!

— І з'явлюся!

Я злетів над дахом і зробив пробне коло над димарем. Крильця, звісно, були в мене не такі зручні й міцні, як у горобця, проте літати на них було на диво приємно. Летиш і весь час провалюєшся у якісь повітряні ями. Провалюєшся і летиш. І від цього в животі у тебе дух захоплює і таке відчуття, наче ти на льоту від радості помираєш. І тому тобі просто як дівчинці хочеться голосно казати чи «ух!», чи «ах!», чи «ох!» Чи просто завищати на радощах.

А попереду на тебе чекає солодкий нектар! Амброзія, можна сказати! І нові повітряні ями! І це дивовижне відчуття, від якого в животі дух-ух-ух перехоплює!.. І свідомість того, що все це, разом узяте, триватиме, скільки ми з Костем захочемо.

І яка різниця, хто ти такий — нешкідливий махаон чи шкідлива капусниця із сімейства біланів? Зрештою, це люди знають, хто з метеликів хто, а самі метелики на метеликах не розуміються. А коли це все так, то — ух! ах! ох! — і молодець Малинін, що напоумив мене стати метеликом.