Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 2
Валерий Владимирович Медведев
Мені, звісно, дуже неприємно згадувати, що говорили про нас з Костем Зінка Фокіна і решта наших товаришів на тих зборах, але попри все це, я розкажу все, як було насправді, не перекручуючи жодного слова й нічого не додаючи від себе…
ПОДІЯ ТРЕТЯ
Як в опері, виходить…
Коли всі повсідалися і в класі настало тимчасове затишшя, Зінка Фокіна почала:
— Ой люди! Це просто якесь лихо! Новий учбовий рік тільки-но розпочався, а Баранкін і Малинін уже встигли отримати по двійці!..
У класі знову зчинився страшенний галас, але окремі вигуки, звичайно, можна було розібрати.
— У таких умовах я відмовляюсь бути головним редактором стінної газети! (Це сказала Ерка Кузякіна.)
— А ще слово давали, що виправляться! (Мишко Яковлєв.)
— Трутні нещасні! Торік з ними панькалися, і знову все спочатку! (Алик Новиков.)
— Вирішили всі вчитися на «добре» і «відмінно» і от вам, маєте! (Елла Синицина.)
— Викликати батьків! (Ніна Семенова.)
— Тільки клас наш ганьблять! (Ірка Пухова.)
— Ганьба Баранкіну й Малиніну!! (Нінка і Ірка разом.)
— Та вигнати їх із нашої школи, і край!!! (Ерка Кузякіна.) «Гаразд, Ерко, я тобі пригадаю цю фразу».
Після цих слів усі заверещали в один голос, та так, що нам з Костею годі було добрати, хто й що про нас думає, хоча із окремих слів можна було вловити, що ми з Костем Малиніним — бовдури, тунеядці, трутні! Ще раз трутні, бовдури, телепні, егоїсти! І таке далі! І таке інше!..
Мене й Костя понад усе розгнівило, що голосніше від усіх горлав Венька Смирнов. Уже чия б корова, як кажуть, мукала, а його б мовчала. У цього Веньки успішність у минулому році була ще гіршою, ніж у нас з Костем. Тому я не втримався і теж закричав.
— Рудий, — гримнув я на Веньку Смирнова, — а ти чого репетуєш голосніше за всіх? Коли б першим викликали тебе до дошки, то ти б не двійку, а одиницю схопив! Тож помовч!
— Ех ти, Баранкін, — загорлав на мене Венька Смирнов, — я ж не проти тебе, я за тебе кричу! Я що хочу сказати!.. Я кажу: не можна після канікул одразу викликати до дошки. Треба, щоб ми спочатку оклигали після канікул…
— Смирнов! — гримнула на Веньку Зінка Фокіна.
— І взагалі, — кричав далі на весь клас Венька, — пропоную, щоб протягом першого місяця нікому не ставили ніяких запитань і взагалі не викликали до дошки!..
— То ти ці слова кричи окремо, — порадив я Смирнову, — а не з усіма вкупі!..
Тут знову всі заверещали в один голос, так, що вже не можна було дібрати жодного слова і взагалі не було змоги зрозуміти, хто з Веньчиною пропозицією згоден, а хто ні.
— Ой, тихіше, хлопці, — сказала Фокіна, — замовкніть! Хай скаже Баранкін!
— А що казати? Ми з Костем не винні, що Михайло Михайлович у цьому навчальному році викликав нас до дошки першими. Спитав би когось із відмінників, наприклад, Мишка Яковлєва, і все почалося б з п'ятірки…