Читать «Таємниця індіанського острова» онлайн - страница 95

Тепер я запропонував Армстронгові привести в дію наш план. Він полягав у тому, щоб симулювати мою смерть. Усі, крім Армстронга, мали вважати, що я — чергова жертва. Це, втовкмачив я лікареві, насамперед, не може не сполохати вбивцю та, до того ж, розв'яже мені руки, дозволить без перешкод вистежити його. Армстронг був захоплений цією ідеєю. Того ж вечора план було здійснено. Шматочок червоного мулу, приліплений до лоба, яскраво-червона завіска з ванної та сіра шерсть, вкрадена у міс Брент, — ось, власне, й усі аксесуари цієї вистави. До того ж зіграно її було при мерехтливому світлі свічок, і єдиною людиною, котра мала мене обстежити, був доктор Армстронг. Все розіграно було як по нотах. Міс Клейторн несамовито зойкнула й знепритомніла, тільки-но довга стрічка морських водоростей, яку я завбачливо підвісив до стелі в її кімнаті, торкнулася шиї. Всі кинулися нагору, а я лишився в їдальні й набрав вигляду мерця.

Ефект перевершив усі сподівання. Армстронг відмінно упорався зі своєю роллю. Мене перенесли до моєї кімнати, поклали до ліжка і більше про мене не згадували. Ще б пак, кожного хвилювала власна шкура.

Я призначив Армстронгові побачення десь близько другої години ночі. Ми прийшли на самий край скелі. Ніхто нас не бачив: усі вікна виходили на протилежний бік будинку. Ми ж, пояснив я йому, звідси зможемо побачити кожного ще задовго до того, як він наблизиться до нас. Він усе ще не відчував ніяких підозрінь щодо мене, хоч йому належало виявити більше пильності… Та він забув черговий рядок із дитячої лічилки: «На гачок одне спіймалось…» Він таки спіймався на мій гачок.

Усе було надто просто. Я раптом скрикнув, нахилився над обривом та підкликав Армстронга до себе:

— Дивіться, там ніби вхід до печери.

Нічого не підозрюючи, він теж нахилився над прірвою, і я несподіваним ударом зіштовхнув його в бурхливе море. Потому повернувся додому, і тоді Блор, мабуть, почув мої кроки. Я зайшов до Армстронгової кімнати і вийшов звідти, навмисно створюючи надмірний шум, щоб мене почули. Вже спустившися сходами, я почув, як нагорі хтось відчинив двері. Мій силует мусили помітити, коли я переступав поріг вхідних дверей. Минула хвилина або дві, й за мною рушила погоня. Я сховався за рогом будинку і крізь вікно, яке заздалегідь залишив відчиненим, пробрався до їдальні. Далі зачинив вікно, висадив скло, піднявся до себе та ліг знову мерцем у своє ліжко.

Звичайно ж, вони повторно обшукали весь будинок, та, як я й передчував, не надто придивлялися до трупів. Вони лиш трохи відслонили простирадло, щоб переконатися, що це я, а не Армстронг, який прикидається мертвим. Так, усе відбувалося за моїм планом.

До речі, забув згадати: пістолет я поклав на попереднє місце в Ломбардовій кімнаті. Либонь, вам цікаво дізнатися, де я дів його під час обшуку. Поясню: сховав до кухонної шафи. Там була ціла купа консервних банок, коробок з печивом. Я розкрив найнижчу, поклав туди пістолет, а потім знову запечатав її. Нікому, певна річ, не спало на думку шукати там зброю. Червону завіску я заховав під ситцевий чохол крісла, а моток шерсті — в диванну подушку.